Початок у попередньому номері) Проблеми розвитку мисливського господарства та значення мисливської дичини для людини неодноразово ставали предметом обговорення на засіданнях Ковельської повітової ради. Одне з таких засідань 12 березня 1939 р. відвідала делегація Польської спілки мисливців із Варшави та віце-президент Волинської воєводської ради з питань мисливства – п. Мадейський. На нараді розглядали питання зміни мисливського законодавства, способи боротьби з пастухами, які збирають яйця пернатої дичини, запобігання збиткам, спричинених бродячими собаками, методи пропаганди мисливства серед учнівської молоді. Вагомою вважалася роль мисливської статистики у розвитку галузі, про що свідчить п. 41 Статуту Ковельського мисливського товариства, відповідно до якого його члени повинні були у визначений час подавати керівництву статистику добутої дичини. Після наради її учасники (40 осіб) під проводом повітового мисливського керівника С. Догановського відвідали мисливську виставку, організовану Ковельською повітовою радою і, зокрема, Дольським лісництвом. Відкриття виставки відбувалось урочисто: на валторні зіграли мелодію «Збір мисливців» у виконанні Б. Шульца, а з промовою виступив староста повіту – інж. Вроновський. Експонати розмістилися у двох кімнатах, серед яких були виставлені такі мисливські трофеї: ікла та голови кабанів, п’ять шкір кабана, роги та голови козуль, роги лосів, 6 великих шкір вовка, шкіра оленя зі Славути. Серед пернатих були тетеруки, куріпки, чаплі, орли, качки тощо. Цікаві мисливські експонати представили п. Сумовський (11 кликів дикого кабана, а також викопаний ним грубий пень, до якого терлися кабани), граф Жищецький (стіл та диван, зроблені з рогів лося у ХVІІІ ст.), Я. Бартошевський, С. Догановський та багато інших. Крім професійного інтересу, перша мисливська виставка у Ковелі викликала зацікавленість громади міста. Для мисливців вона стала мірилом доброго стану ловецтва у Ковельському повіті. Більше того, організатори виставки, показавши капкани, сильця та інші заборонені ловецькі знаряддя, так продемонстрували жорстоке та негуманне обличчя браконьєрства, його шкоду для мисливства та необхідність боротьби з цим явищем. Оскільки приховати крадіжку дичини у лісі доволі легко, браконьєрство було і залишається одним із найбільш негативних чинників, що гальмують розвиток мисливства. Боротьбу з цим явищем вели і ведуть сміливі та небайдужі. Зокрема у мисливській пресі 1933 р. описується випадок, як власник фільварку Косув гміна Ковель п. Станіслав Нєцький під час об’їзду своїх володінь бричкою почув у лісі постріли. Не маючи з собою жодної зброї, все ж побіг на звук і зустрів двох браконьєрів, які намагалися його вбити. Проте Станіслав Нєцький вправно вихопив у одного з браконьєрів зброю, після чого порушники втекли, а поліція, що прибула на місце, розпочала у цій справі слідство. Саме поширенням гуманного ставлення до мисливських видів тварин займалося на території Другої Речі Посполитої «Товариство опіки над тваринами». Товариство мало багато філій, зокрема у Ковелі. Нарівні з мисливськими господарствами воно контролювало продаж дичини на ринках, боролося зі сказом та браконьєрством. Голова Ковельської філії «Товариства опіки над тваринами» – граф Жищевський – у своїх мисливських угіддях на території Ковельського повіту протягом 1925-1938 рр. конфіскував 2900 штук сілець та капканів. На виставці Ковельська філія продемонструвала, як саме виставляються капкани та сильця та як вивісити оголошення у лісах, щоб повідомити поліцію або мисливську охорону про випадки розставляння капканів. Мисливське господарство у Дольську продемонструвало пастки, за допомогою яких ловили куріпок та фазанів. Цих птахів виловлюють восени, годують цілу зиму, а весною випускають у мисливські угіддя. Показали також пастки для вилову яструбів. Вони мали вигляд вольєра, а як приманку використовували живих курей. Як уже зазначалося, географічні умови у Ковельському повіті сприяли розведенню дичини. На великих мисливських угіддях лісництва Скулин (площа – 2616 га), лісництва Нєсухоїже (квартали 20, 21, 24, 25 та 27), державного лісу Карпилівка (площа – 365 га) й інших у1931 р. водилися лосі, кабани, козулі, зайці, лисиці, тетеруки і рябчики. Однак із побудовою у 1902 р. залізничної лінії Ковель-Сарни-Київ чисельність лося у Ковельському повіті зменшилась, і лише зрідка тварин можна було побачили на південь від залізничної гілки Ковель-Сарни. Державна статистика засвідчила: 1938 р. у Ковельському повіті нараховувалося 200 голів кабанів. Велика кількість мисливської дичини у Ковельському повіті була зумовлена ефективною боротьбою з хижаками, тобто вовками, яких, порівняно з Сарненським повітом, траплялося мало. Крім того, на Ковельщині біля Дольська проводив свої дослідження над пернатими мисливських видів Андрій Дунаєвські, який надрукував пізніше працю «Дослідження птахів Волині». Всього у своєму виданні він описав 264 види пернатих. Зрозуміло, що такі багаті дичиною мисливські угіддя Волині початку ХХ ст. орендувати можна було лише за гроші. З оголошення дирекції державних лісів у Луцьку довідуємося, що конкурс на оренду мисливських угідь проводився терміном на 6 років від 1 березня 1931-го до 28 лютого 1937-го. А початкова аукціонна ціна мисливських угідь на термін 6 років Малоритського надлісництва (площа 10412 га) становила 12 грош із гектара. Серед мисливських угідь Волині найкращими вважалися Карасинські мисливські угіддя Ковельського повіту, власником яких був п. Шлезкін. Там водилося багато кабанів та вовків. Читаємо: 17 січня 1930 р. там відбулося полювання, метою якого стало добування вовків, які рік до того привели два виводки. Перед початком полювання подали рапорт в урочище Завалений Лісок, де на той час було вісім вовків, дві рисі і кабан, та в урочище Лісове, де водилася рись та стадо кабанів. Під час полювання було добуто кабана, вовка та рись. Часто про полювання надсилались оголошення та звіти у мисливські видання, як, наприклад, фотозвіт про полювання в Карасинських мисливських угіддях – у журнал «Ловець», а оголошення дирекції лісів у Луцьку про відстріл 4-х самців козулі – в «Ловець Польський». Закономірно, що осмислення минулого впливає на зміни сьогодення, бо воно тісно пов’язане із сучасністю, є глибинним підґрунтям народного самоусвідомлення, його духовним фундаментом. Досвід минулих поколінь дедалі владніше входить у наше життя. Ще римський теоретик, політичний діяч Ціцерон вважав неповноцінним суспільство, котре ігнорує досвід історії. Мисливські проблеми сьогодення України генерують потребу в поглибленому вивченні теоретико-історичних засад розвитку галузі і розробки найоптимальніших шляхів його розвитку з урахуванням історичних детермінантів і сучасних реалій суспільного розвитку. З проголошенням незалежності в Україні з’явилася можливість дослідити власну історію без ідеологічних нашарувань тоталітарного комуністичного режиму, за якого не можна було навіть говорити про позитивний досвід попередників. Адже ще від 1939 р. і до наших днів в архівах справи мисливських товариств затавровані червоною печаткою «Буржуазное националистическое сообщество». Історія мисливства Волині ще чекає свого ґрунтовного дослідження. Адже ловецькі особливості та цікавинки були у Луцькому, Рівненському, Сарненському та інших повітах. Але це вже теми для наступних досліджень.
(Закінчення. 
