Настала весна. Почала пробуджуватися від зимового сну природа. Дерева скинули свої снігові шубки та шапки. Земля одягнула веселкові шати.

Марія ПАСТЕРНАК, 6 клас,                        Мал. Івана БІЛІНСЬКОГО, 2 клас,                                            

І ось теплий промінчик сонеч­ка проник до хатинки, у якій міцним сном спало ведмежатко Ласунчик.
– Досить спати! Твої друзі вже тебе чекають! – дзвінким голосом вигукнув промінчик, весело торкаючись носика ведмежати.
Ласунчик ліниво розплющив свої очі, потягнувся, щось пробурмотів – і щиро посміхнувся.
– Доброго ранку! Хорошої весни, Сонечко!
Посміхнувшись, ведмедик вийшов зі своєї домівки на таку рідну галявину.
Та раптом завмер від здивування:
– Що це? Де ж поділася чистенька, чепурненька галявина? Де ж мої друзі Проліски? Де Кульбабки? – із болем в очах промовив Ласунчик. – Чому все таке брудне, знищене? Звідки це сміття?
– Доки ти спав, тут «відпочивали» вовчик Кудрик та лисенятко Рудик. Це вони скрізь розкидали обгортки від цукерок, пластикові пляшки. Бешкетуючи, ламали гілки дерев, кущів, топтали квіти. Тепер з-під цього сміття не можуть проклюнутися ні проліски, ні кульбабки, – засмучено промовив сонячний промінчик.
– Ми повинні негайно рятувати ліс! Якщо ці бешкетники так засмітили галявину, що ж буде з лісом? – схвильовано запитав ведмедик.
– Я знаю, що робити! – вигукнув промінчик. – На поміч покличемо Весну.
– А як ми її знайдемо?
– Підемо на найвищу гору, що за нашим лісом, саме там, у заквітчаній хатинці, мешкає Весна.
– Збираймося швиденько, немає часу зволікати, – стривожено вигукнув Ласунчик.
І друзі вирушили в далеку дорогу. Промінчик перестрибував з гілки на гілку, торкався поверхні струмочків, ніжно гладив ведмежатко. Ішли вони, не зупиняючись на перепочинок, бо знали, що чекати не можна.
І ось нарешті обійстя Весни. Господиня гостинно зустрічала подорожніх на порозі свого заквітчаного будинку.
– А я знала, що ви до мене прийдете, що будете рятувати ліс, – лагідно мовила вона.
– Як же нам зупинити бешкетників? – запитав ведмедик.
– Ходімо, спробуємо їм усе пояснити, – запропонувала чарівниця.
Усі троє вирушили на пошуки лисеняти та вовчика. А бешкетники в цей час вийшли на узлісся погрітися на сонечку. Вони сиділи на зламаному дереві, лузали насіння, розкидаючи навколо сміття.
– Що ви робите? – з докором запитав Ласунчик. – Ви ж засмічуєте рідну домівку!
– А я вам хочу показати, що станеться за декілька років із лісом, якщо ви не припините бешкетувати, – застерегла Весна.
І враз потемніло, зашуміло... Малі бешкетники відчули їдкий сморід. А коли озирнулися, то побачили, що сидять не на зеленій траві, а на величезній горі сміття. Скрізь було брудно, темно. Не було веселого сонечка, яскравих квітів, зеленої травички, лише гори сміття і сморід.
Звірята озиралися навколо, кликали на поміч, та, крім бруду, нічого не бачили. Вони дуже злякалися і голосно заплакали:
– Ми все зрозуміли! Ми не будемо смітити! Ми все приберемо! Поверніть наш ліс, будь ласка!
Весна посміхнулася – і все стало таким, як і було.
Звірі цілий день трудилися: позбирали все сміття, винесли у визначене для цього місце, попідв’язували зламані гілки, порозпушували землю на лісових квітниках. Стомлені, але радісні лягли спати.
Вранці всі звірята зустрілися на галявині, яка вже сьогодні сяяла чистотою.
– Доброго ранку! – дзвінко привіталися перші проліски.
– Доброго ранку! – весело відповіли звірята. – 3 Днем народження вас. Усі підняли вгору свої голівки, посміхнулися сонечку, взялися за руки і заспівали веселу пісеньку.

Діана САВЛУК,
3 клас, школа №6 (м. Луцьк)