У скронях гупає від напруги. Війна, брехня, перетягування канатів, підвищення цін і ще, ще, ще… Постійно стежиш за новинами, намагаючись розкласти їх на полиці свідомості. А вони плетуть павутину. Тонку, майже невидиму, але яка щоразу поглинає, і ти вже поволі стомлюєшся бігти, обертаючись на всі боки, аби все встигнути і разом із тим залишитися у рівновазі з собою. Навіть книги, які беру до рук, ніби повторюють сьогодення. То тут, то там проглядається вже знайома історія; то тут то там виринають фрази, які наче вискочили сьогодні і зараз із твоїх уст, або ти їх тримав у голові, боячись сказати вголос. Ось уже й лютий позаду. Така благословенна Богом тепла зима поволі завершується, давши змогу хоча б не надто перейматися через морози. 
Але ця зима забрала багато життів. Одним із тих, хто залишив цей світ, став улюбленець усіх українців і не тільки – Кузьма Скрябін. Скажу чесно: останнім часом я не надто стежила за його життям. Бо ж – співак, шоумен... А нам якось тепер не до шоу. Але ті репліки,  кліпи і відвертість Кузьми, яку викинули тепер назагал, мене вразила. Так, бо нам усім треба вчитися відвертості. Правди, яка здатна змінити ситуацію. Треба вчитися не дивитися на людину з висоти своєї посади чи навпаки, не цінувати її з огляду на те, який статус вона має, а оцінювати її саму. 
Але незалежно від своєї політичної позиції, того, що він нещадно критикував сьогоднішнє суспільство, Кузьма ще й давав надію: своїми піснями, задушевною лірикою і неймовірним оптимізмом. 
Останнім часом він, як і більшість із тих, хто не женеться за чимось ефемерним, а хоче жити у чесній, комфортній, незалежній, самодостатній державі, не міг відволіктися від того, що сьогодні здається найголовнішим. Він критикував, говорив уголос. Його пісня-звернення «Лист президентам», яка так і залишилася демоверсією, стала для усіх, хто мав відповідальність за події в Україні, – кожен свого часу, звинуваченням у тому, що відбулося.
Пригадую, у книзі Геннадія Коржа «Настоящая биография второго Президента Украины» прочитала слова екс-глави держави Леоніда Кучми: «Знаете, какой главный праздник у католиков и какой – у православных? Там Рождество – Христос родился, а у нас Пасха – Христос воскрес. У нас, чтобы тебя поняли, надо сначала умереть…» 
Ось уже немає Андрія Кузьменка. Може, його зрозуміють? Може…
…Сьогодні заметіль. А так хочу, щоб прийшла весна. Хочу перегорнути сторінку історії України, викарбувану кров’ю. Хочу, аби нова історія моєї держави була уквітчана мальвами, матіолою і пахла благословенним ладаном. Хочу народження нової епохи України. 
Оксана ЧУРИЛО,
заслужений журналіст України, 
головний редактор Всеукраїнського 
журналу «Лісовий вісник»