Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2013 » Березень » 26 » Хто сказав, що полювання – не жіночих рук справа?..
17:09
Хто сказав, що полювання – не жіночих рук справа?..
Захоплення ковельчанки Вероніки Ткаченко, молодого перукаря, яка уже кілька років поспіль бере активну участь у полюванні, привертає увагу. І хто сказав, що цей азартний процес – не жіночого роду діло?..


Одного разу під час відпочинку на озері Світязь знайомі запросили Вероніку на полювання. Саме тоді, у серпні, розпочинався сезон ловецтва на пернату дичину.
– Залюбки приєдналася, – пригадує. – Дали в руки рушницю. Вистрілила, щоправда, не влучила, але відчуття сподобалося. Звідси й початки мого хобі. Подія така трапилася чотири роки тому.
Усіх мисливців поділяють на стрільців, добувальників та спостерігачів. Спочатку пані Вероніка їздила зі знайомим на полювання у ролі останнього. Згодом, як-то кажуть, виросла до вищого статусу. Друзі натякнули дівчині, що настав час робити документи – дозвіл на ловецтво. Крім того, придбала рушницю.
Найяскравіші враження завжди залишаються від чогось нового. Так, із вогником в очах пані Вероніка пригадує моменти добування першої у своєму житті здобичі.
– Це трапилося на Михайла, – розповідає. – Хлопці з собаками рушили в загонку, а я стояла на номері. Ситуація повернулася так, що коли пес нашого єгеря Бімоха вигнав у мій бік козу, довелося стріляти. Адреналін від того моменту зашкалював. Відчуття пережила неймовірні – навіть важко описати. Відразу ж покликала друзів-мисливців. Здобич справедливо поділили. Тоді ж на вогнищі смажили печінку.
У «портфоліо» молодого прекрасного мисливця є такі здобичі, як зайці, качки, дикі кози. Щоправда, кабана ще немає. Та незважаючи на такі переліки, важливими є інші моменти. За словами пані Вероніки, найцікавішим у полюванні є сам процес (шматок м’яса можна і на базарі купити, – авт.). Ловецький азарт, вибухи адреналіну в крові, незабутнє відчуття безпосереднього злиття та гармонії з природою.
Як каже Вероніка Ткаченко, у тому процесі відбувається колосальна переоцінка пріоритетів. Мовляв, ти тут і зараз, віч-на-віч зі справжнім звіром та природою – не тією, про яку лірично пишуть у книгах, а справжньою, дикою. У процесі полювання забуваєш про будь-які незручності.
– Сидиш у засідці, чекаєш, не звертаючи уваги навіть на кровожерливих комарів, лютий мороз, сильний вітер та інші обставини, – каже молода мисливиця. – Щодо емоцій – найбільше адреналіну викидається у кров, коли власне йде звір. А під час очікування я абсолютно спокійна. Є можливість ловити кожну мить, насолоджуючись, що, на жаль, рідко відчуваєш у повсякденному житті.

Ще один важливий аспект процесу ловецтва – боротьба зі страхом. За словами пані Вероніки, на полюванні є нагода проявити себе як індивіда, котрий, потрапивши у скрутну ситуацію (адже поранений звір може і на тебе піти), спритно і вдало виходить із неї неушкодженим. Тобто мисливство – хороший каталізатор сили духу.


Молода мисливиця відразу пригадала момент, коли у процесі полювання на качку їй довелося по груди зануритися в болото. Чого не зробиш заради омріяного трофея. Переходиш брід у спеціальному костюмі – усе тут має бути продумано до деталей – і тебе засмоктує. Та якось доходиш до потрібного місця, стаєш і починаєш полювати.
– Ранок тоді був такий чудовий, – ділиться враженнями Вероніка Ткаченко. – Кілька моментів – і розсіюється туман, все прокидається – пташки, комашня. Такого у місті точно не відчуєш і не побачиш.
Спілкування з досвідченими мисливцями – ще та скарбничка знань. Подекуди цікавішого наслухаєшся від них, ніж у книгах прочитаєш.
– Наші мисливці – переважно сільські люди, які орієнтуються у законах природи та її тонкощах, – веде далі співрозмовниця. – У цьому значенні досвід – хороша штука. Вони добре знають потрібні прикмети. А найперше їхнє правило під час критичної ситуації (тобто зустрічі віч-на-віч зі звіром) гласить: кидай усе і лізь на дерево. Адже туди тварина не дістанеться точно.
Велику роль у полюванні відіграють собаки. Вони – незамінні помічники і трудяги.
Молода мисливиця поділилася комічним спогадом. Якось на закритті полювання після завершення самого процесу (ловили зайців) накривали на стіл. Всі втомлені. Пес на кличку Тайга теж добряче зморений. Собака заліз у машину, сів на місце водія. А мисливці вирішили фото на пам’ять зробити. Одягнули рюкзака на спину собаці – і давай ловити момент. Пес добре позував, точніше – поставився до цього процесу флегматично. Зате весело було.
У безпосередньому контакті з природою від­криваються і проявляються різні людські якості. Пані Вероніка відразу переходить до при­кладів. Так, бували випадки, коли дуже заможна людина під час розподілення здобичі від­верто виявляла своє незадоволення. Мовляв, шматок м’яса йому дістався менший, аніж у сусідів.
– Справжні джентльмени – вони і на полюванні таким ж залишаються у ставленні до будь-кого, – продовжує співрозмовниця. – А лінивих тут добре видно. Навіть буває, що й досвідчений мисливець – а лінується дістати собі ж таки трофей. Тоді людина вміло маніпулює словом. Наприклад, використовує такий стиль поведінки: я хочу і знаю куди йти, але зробіть це за мене, а здобич поділимо порівну, бо ми ж разом полювали.
Не найкращі риси характеру проявляються також і під час зустрічей з іншими бригадами. Пані Вероніка пояснює: «Приміром, приїхали на нашу територію гості. Усі на полюванні рівні. Статуси та щаблі соціального розвитку прирівнюються тут до однакового зовнішнього вигляду у потрібній уніформі та запасу своєї людяності, яку зміг виносити протягом життя. Але вади людські місцями аж надто виявляються. Буває, що деякі мисливці починають вести себе за принципом: я – головний, а ти – ніхто…
Щодо ставлення родини до такого азартного виду захоплення Вероніки Ткаченко, то, звісно, спочатку дивувалися і переживали, особливо мама. Адже мати діло зі зброєю – то вам не жарти. Хоча з часом звикли. Та турботливе мате­ринське застереження – бути обережною – як молитва на дорогу оберігає молоду мисливицю.
Зате потім рідні з гордістю зустрічають Вероніку, коли вона приносить додому впольовані трофеї, із яких готує різні страви.

У ході розмови важко було не згадати важливий момент – ставлення оточуючих до жінки-мисливця. Тут стереотипи працюють на високому рівні. На полюванні більшість сприймають новоприбулу представницю прекрасної половини людства як допоміжний елемент процесу ловецтва.
– Чоловіки часто думають, що жінка на полюванні може бути за кухарку чи служницю, – наводить приклад Вероніка Олександрівна. – Але коли ти на рівні з іншими береш до рук рушницю і так само спокійно й врівноважено йдеш на звіра – тоді у сильної статі миттєво зникають будь-які стереотипні уявлення. Адже полювання – випробовування для людини. А якої ти статі – звірові байдуже…
До слова, Вероніка Ткаченко пригадала епізод:
– Приїхали до нас на полювання гості. Один із них, побачивши мене, звернувся до старшого єгеря Миколи Шостака зі словами: «Бачу, ви ще й кухарку з собою прихопили – добре буде нам». На що єгер здивовано апелював: «Де ви бачите кухарку? То такий же член команди, як і всі ми тут. Ви йдете з рушницею на звіра, і вона також не пасе задніх, а іноді ще й перевершує…»

Тетяна Сасюк
Фото з архіву
Вероніки Ткаченко

PS: Дивовижна Анна!

До речі, серед людей, які зробили немалий внесок у розвиток мисливської справи (встановлювали закони та правила для полювальників, досліджували мисливських тварин та угіддя, де ті полюбляють мешкати або ж просто записували мисливські нотатки, тим самим знайомлячи читачів із таємницями ловецтва), були й жінки.
Серед перших, які згадуються у літературі, – Анна Іоанівна Романова (1693-1740 рр.).
…Коли у серпні 1726 р. племінниця Петра І Анна Іоанівна виходила заміж за герцога Курляндського, Катерина І влаштувала прощальний обід. У лісі розбили парадні палатки, зроблені за рисунками молодого архітектора Растреллі, де подавали багато різноманітних страв, а потім відбувся маскарад і грандіозне полювання. Відповідальним за це був Олександр Меншиков, який добре вивчив смаки Анни Іоанівни і намагався догодити «державній племінниці».
Ще до заміжжя дівчина полюбляла стріляти та полювати. Звісно, не варто думати, що вона блукала лугами слідом за лягавою та стояла на номері при загінному полюванні. Переважно її мисливство виглядало так: стрілянина у птахів із вікна палацу та у тварин, яких випускали зі звіринця спеціально, аби потішити високу особу. Документи стверджують, що у всіх кутках палацу стояли заряджені рушниці, аби Анна Іоанівна могла будь-якого моменту вихопити зброю і поцілити у птаха, котрий летить.
Дослідники пояснюють таку пристрасть дворянки втечею від нудьги та безділля. Але, погодьтесь, треба бути таки непересічною особистістю, аби захоплюватися настільки чоловічою справою, яка вимагає і сили, і величезної сміливості з жіночої точки зору. До того ж, необхідно достатньо енергії, аби раптово вийти із розніженого становища і кинутися у вир швидкості, чіткості і небезпеки.
Історія зберегла перелік добутих імператрицею трофеїв за літо 1740 року. Ось той список: 9 оленів, 16 козуль, 4 кабани, вовк, 374 зайці, 68 диких качок і 16 морських птахів. Дивовижно, чи не так?
Анна Іоанівна дуже любила коней і дбала про те, аби звіринець, що був при дворі, розвивався та збільшувався.
Напевно, вона залишалася дочкою свого століття – жорстокого і грубого, бо й сама була (за переказами) такою. В інших умовах, напевно, вела би себе інакше, маючи настільки твердий характер і нежіноче захоплення. Але, без сумніву, пристрасть до полювання проявилася б у будь-який час. Малоймовірно лише, що жінка могла би віддатися цьому захопленню із такою безпосередністю, як робила це, коли була володаркою величезної країни.

Олександра БІЛЕВИЧ

Категория: Мисливство | Просмотров: 789 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031