Жіночий монастир Свято-Різдва Христового... Непримітність будівлі зовні повністю компенсується красою, охайністю та домашньою атмосферою всередині. А його господиня – матінка Марія (на фото) – з перших хвилин розмови вражає спокоєм та рівновагою. Вона навчилася відкидати негатив і жити за всіма Божими законами…

Собор, на честь якого й освячено монастир, зводили ще в 1749-1751 роках, а через 30 літ – саме приміщення. Спочатку то був греко-католицький храм. Через 20 років перейшов під юрисдикцію російської православної церкви, де створено єпископську кафедру. Житловий статус монастирський корпус зберігав аж до 1939-го, після чого його передали під приміщення школи. Сам же собор перетворили на сховище мінеральних добрив. Тільки згодом, у 1995 році вирішили відновити святиню. Знайшлися добровольці зробити гарну справу. 22 березня 2002 року монастир освятили.
Ігуменею призначили матінку Варва­ру, яка до того жила в Дубенському монастирі. Вона забрала сюди й матінку Марію, котра перед тим 9 місяців була послушницею в Кіровоградській обителі. Сама ж ігуменя Марія, яка до чернецтва була Валентиною Ігнатенко, родом із Черкащини. За освітою – інженер-конструктор, була заміжня. Утім своє життя вирішила присвятити Богові. Завдяки неабиякій витримці, величезному бажанню та працьовитості матінки Марії й сестер нині місцина нагадує райський куточок...
Про життя у монастирі, обмеження та обов’язки ведемо розмову із настоятелькою жіночого монастиря Свято-Різдва Христового матінкою Марією.
– В Україні є проблема, – непокоїться співрозмовниця, – коли священики не розуміють чернецтва і не готові порадити людині йти в монастир. Ліпше відмовлять її. Російські отці ж навпаки: якщо є проблеми, радять приєднатися до духовного та присвятити життя молитвам. У сучасному суспільстві побутує думка, що людина, яка йде у монастир, хвора або нещасна. Шкода, що довершений стан монашества мало хто розуміє. Це зможе зробити лише той, хто пожив тут тиждень-два. Тому якщо людина відчуває потребу, вона може запросто прибути сюди.
До монастиря приїздить багато жінок із Луцька, Рівного, Полтави, Кривого Рогу, Івано-Франківська. Пере­бу­вати тут можна близько місяця. Са­ме за цей час жінка здатна вирішити, чи може вона бути послушницею. Прий­шовши сюди, кожна віддає паспорт і цінні речі. По перше, келії не запираються; крім того, матінка перевіряє, чи людина не перебуває в розшуку.
На жаль, у багатьох хибне уявлення про монастир. Жінка приходить, безплатно живе, ходить на молитву, її всім забезпечують. Але це ж не санаторій! Як кажуть: голод – не тітка. Людину треба з чогось годувати.
– Дівчата, які сюди приходять, не готові до роботи, – розповідає намісниця монастиря. – Вони думають, що тут ніхто нічого не робить. А коли у тебе гектари господарства, два поверхи приміщення і роботи непочатий край, то розумієш, що тут спати серед дня ніхто не дасть. Буває, усвідомивши таке, дівчата залишають монастир. А все тому, що багато хто думає, що служіння – це полежати, поспати, почитати. Якщо людина прийшла служити Богові, вона залишається, а якщо хоче втекти від проблем – іде, бо монастир – це місце для служіння Богові. І Господь сам приводить сестер у святе місце. Із нашого монастиря вийшли прекрасні сестри – ігуменя Анастасія, матушка Наталя, матушка Галина.
Тут діють чіткі правила, які поділя­ються на загальні та індивідуальні. Пер­ше – присутність на всіх службах, які є у монастирі. Це те, що вимагається від усіх, навіть дітей. Ніхто не вживає м’яса. Також дівчата виконують послух. Який – залежить від того, що людина може або вміє робити. І, звичайно, одяг. Жінка має виглядати охайно, бути у чистому підряснику чи монастирському одіянні та з покритою головою. Жодного манікюру чи макіяжу. Одна заборона для всіх – дівчата не спілкуються з чоловіками. Якщо у представника протилежної статі є питання, сестри кличуть або матінку Марію, або просять передзвонити чи прийти в інший час.
– Після поїздки в Єрусалим обіцяла Богові, що навчуся любити чоловіків, – веде далі матінка Марія. – Ставлюся до них як до творіння Господа. Однозначно розмежовую поняття «чоловік» і «священик».
Напередодні Великого передпасхального посту говорили про скромність обіднього столу. Матінка Марія запевняє, що можна приготувати безліч смачних пісних страв, головне – пофантазувати на кухні.
– Основне, коли готуємо, маємо пам’ятати, що це – суворий піст, тому не можна навіть риби. Окрім як на Вербну неділю та Благовіщення. Раджу: спро­буйте приготувати котлети з горіхів чи пельмені з грибами, – розповідає на­сто­ятелька. – У монастирі м’ясо заміняємо грибами, горіхами, квасолею. Заморожуємо багато овочів, тому різноманітні супи їмо будь-коли. Особливо полюбляємо тушковану капусту з чорносливом та зернятами гірчиці.
Загалом матінка Марія запевняє: якщо захотіти, то кожна людина може харчуватися здоровою та корисною їжею і жити правильно…

Анна КРАВЕЦЬ
Фото автора