Якщо дерева у лісі, то це – сосна, дуб, береза, ялина… Згадуємо ті, що найбільш поширені у нас. Але раптом серед тих лісових порід на узліссі виринає-красується деревце, яке давно одомашнене й окультурене, – дика яблунька або груша. Звідки воно тут?

Є безліч легенд, казок та реальних історій, сповнених таємницею, спокоєм та світлим сумом, де дике плодове деревце у лісі змальоване з позитивного боку: дає прихисток, рятує від зла чи виявляється зачарованою дівчиною. Визначне місце займала яблуня-кислиця і у фольклорі, давніх обрядах та віруваннях. Так, на Великдень, до схід сонця, дівчата ставали під яблунею обличчям до сходу і чекали, коли воно з’явиться. Як тільки сонце сходило, дівчина складала руки, як перед образом, і молилася. Після молитви вона позначала дерево, під яким стояла, хрестиком. Коли дерево зацвітало, дівчина рвала квіти з нього, плела вінок і клала його на голову. Вона берегла вінок для кохання, чаруючи ним парубка.

Втім розгадка є. Походження того, що використовуємо ми в побуті, а, зокрема, рослин, тварин, має глибокі корені сивої давнини. Те, що у далекому минулому було диким, непізнаним, незнайомим, сьогодні видозмінене, приручене і прижите в домашніх умовах. Тож родоначальницями культурних сортів яблунь та груш є ці ж плодові дерева лісові, які і досі поодиноко зростають у дібровах, підлісках, а інколи трапляються і в центрі лісу.
І тепер, коли плоди налиті сонцем, вмиті рясними дощами та ваблять соковитим ароматом стиглості, люди шукають дикі яблуньку чи грушу, щоб назбирати їхніх поживних дарів. А місця, де ростуть дички (народна назва) відомі. Місцеві жителі часто задля орієнтування у лісі так і називають цю ділянку, наприклад: «біля грушки» чи «коло яблуні».
А якими ж насправді є дикі плодові дерева?
Яблуня лісова
Росте це дерево в другому ярусі мішаних і листяних лісів, на узліссях, у чагарниках. Є тіньовитривалим та морозостійким. У лісі яблунька виростає невисока, заввишки 10-15 м, а інколи має вигляд просто високого розлогого куща. І, певно, від того, що є дикою, молоді її пагони на гілках часто закінчуються міцними колючками. Незрівнянний вигляд та аромат має серед іншої лісової рослинності у пору свого цвітіння. Плоди лісової яблуні дрібні, до 3-5 см у діаметрі, кислі і терпкі на смак, за що і називають деревце – кислицею. Виявляється, дикорослі яблука мають вдвічі більше вітамінів. Придатні у їжу вони в свіжому вигляді лише після тривалого лежання, а використовують їх найчастіше сушеними і для переробки. І навіть після виготовлення із них квасу, соку, компоту, варення, вина, оцту цілющі властивості зберігаються. Приємного аромату надає вміст ефірної олії у цих плодах. З яблук кислиці готують високоякісне яблучне тісто. Яблуня лісова – цінний весняний медонос.
З лікувальною метою використовують коріння, листя, квіти, плоди цього дерева. Свіжі плоди дички відмінні для регулювання дії шлункового тракту. А старші сільські люди розповідають, що осінньої пори обов’язково ішли по яблука до лісу. Ці плоди були не­одмінними для квашення капусти. Ними у великій бочці перекладали шари нашаткованого продукту. А взимку споживали ці золотисті яблучка, смак у яких був незвичайний, терпко-солодкуватий.
Яблучка кислиці є також хорошим кормом для багатьох лісових звірів. Часто для того, аби мати більше цих плодів, лісівники висаджують деревця разом із дубом, сосною, іншими породами.
Деревина яблуні червонувато-бура, міцна, тверда, з неї виготовляють токарні і столярні вироби. Із кори добувають фарбу для тканин.
Груша-дичка
Груша із лісу давним-давно стала родоначальницею і донором культурних сортів у садах. Відзначають її унікальну здатність пристосовуватися до різних умов, є посухостійкою. Там, де інші породи гинуть, вона глибоко проникає корінням у землю, захищає її від руйнування і ніби насосами витягує з неї вологу. Груша також відзначається завидним довголіттям серед плодових дерев – живе до 300, а відомі факти, що і до 600 літ.
У більшості випадків висота груші не перевищує 10-12 м, проте в сприятливих умовах досягає і 20 м. Крона цього дерева густа, гілляста, а гілки – з колючками.
Плоди груші, якими частує вона восени людей і звірину, різноманітні – дрібні та великі, тверді і кислуваті чи м’які й солодкі на смак. Але і маленькі та терпкі, коли полежать, стають смачними та запашними, мають специфічний мускатний аромат і називають їх гнилицями. Вони містять надзвичайно багато корисних речовин та вітамінів. В народній медицині ціняться листя груші-дички, кора та насіння. Грушевий відвар пили завжди проти застудних захворювань і для зниження температури.
Кору з молодих дерев використовували у чинбарстві. А деревина віддавна і дотепер славиться гарними властивостями, адже є дуже м’якою, легко ріжеться і обробляється, добре фарбується та полірується. Це дерево – улюблений матеріал скульпторів-різчиків. Відполірована деревина має глянцювато-матову поверхню і красивий колір. Із груші виготовляють ложки, посуд, а також музичні інструменти.
Виявляється, дикорослих яблунь на планеті зростає до 40 видів, а груш-дичок – до 60. Цікаво, що в степовій та лісостеповій зонах України в багатьох урочищах груша переважала в складі деревостанів або й утворювала чисті грушеві ліси.
Щороку у лісгоспах заготовляють насіння яблуні-кислиці та груші лісової. Цьогоріч тільки у Любомльському лісгоспі, що на Волині, з цих диких плодових дерев зібрали – 5 кг насіння яблуні та 10 кг груші. Їх лісівники висівають та вирощують у власних розсадниках. Згодом сіянці, залежно від типу, умов та місця виростання, вводяться у інші лісові культури. Адже ліс, як пояснюють досвідчені працівники лісової галузі, – це не лише дерева. Це й численна різноманітна рослинність, його плоди, звірі. Ліс повинен бути з пташками. Висаджені яблуні та груші виростуть, їхнє опале листя буде корисне для ґрунту, а коли заплодоносять, приваблюватимуть птахів та звірину.
І, до слова: після введення християнства на Русі їсти плоди яблуні та груші до Спаса (19 серпня) не дозволяється – гріх. Адже, згідно з біблійними притчами, вони вважаються райськими плодами. На свято Преображення Господнього їх несуть до церкви, щоб освятити, лише після цього можна ними смакувати.
Природа досконала у своїй красі та щедрості, бо і милує око, і годує багатством своїх плодів.

Любов ХВАС
Фото автора