БЕЗ ЯЛІВЦЕВОГО МАСЛА НЕ ОБІЙТИСЯ
«Людина – найвищий продукт природи. Але для того, щоб насолоджуватися її скарбами, вона повинна бути здоровою, сильною і розумною», – золоті слова, що належить відомому російському фізіологу Іванові Павлову, чи не девіз для того, хто прагне прожити довге та щасливе життя? Природа ж не лише милує зір, втішає душу, вона є скарбничкою цілющих трав, настояних на сонячному теплі та чистих росах, які впору збирати. Адже хто вміло користується цими дарами, може претендувати на міцне здоров’я та сильний дух.
Саме таким є Володимир Дунець. Військова служба в мальовничому та багатому на традиції Закавказзі, робота в шахті, кар’єра охоронця правопорядку в Сибіру і на Волині суттєво вплинули на його світогляд, адже був змушений постійно ризикувати. Але чим би не займався, завжди приділяв велике значення природним дарам, використовуючи їх задля власного блага та здоров’я рідних, близьких і друзів. Через багато років Володимир Зіновійович повернувся в рідне село. Так, напевне, й мало бути. Втім переїзд був зумовлений життєвими обставинами – і дорослий, із сивиною на скронях чоловік, із любов’ю та без зайвих нарікань виконав святий синівський обов’язок. Коли неньчина душа переселилася на небеса, не знайшов у собі сил покинути родинне гніздо, взявся облаштовувати найтеплішу і наймилішу в світі хату.
Ще живучи в Мизовому, дільничний втілив свою давню мрію – побудував на обійсті російську лазню, зробив її на зразок тих, що бачив у Сибіру. Частими гостями у парильні були друзі, ті, хто служив разом із веселим на вдачу, але самовідданим у роботі офіцером міліції. Після переїзду господаря і невеличка парильня «перебралася» в Мокре – окремі її елементи Володимир Дунець забрав із попереднього місця проживання.
– Збудував її власними руками з сосни. Смоляний запах цього дерева – король фітотерапії, – розповідає Володимир Зіновійович. – У водичку, якою сприскую каміння, обов’язково додаю ялівцеве масло. За бажання любителів легкого пару – можна й інші. Утеплювач лазні зробив без використання будь-яких токсичних речовин. Це саман: глина, пісок, вода та кінський гній. Річкове каміння привіз із Трускавця: воно гладеньке, обточене водою, за високої температури не «стріляє».
Співрозмовник переконаний, що навіть найкращий масаж неможливий без лазневого віника.
Розповідає Володимир Зіновійович про лікувальні властивості лазневих віників пізнавально, захопливо, із жартами. Про це «диво природи» він може говорити годинами. Зауважу: лише про те, що випробував на собі.
– Найкращий лікувальний ефект – від березового віника, – підтримує думку фахівців Володимир Дунець. – Хоч будь-який подвоює користь від парильні і кожен по-своєму виганяє хворобу. Березовий віник виводить з організму шлаки, розширює дрібні бронхи, поліпшує вентиляцію легенів. За допомогою березового листя лікують ревматизм, подагру, артрити. Але воно має бути дрібним або середнім за величиною. Віник із дубових гілочок незамінний у лікуванні шкірних висипань. І, мабуть, не кожен знає, що саме дуб перешкоджає підвищенню тиску в людини. Такий віник до вподоби аматорам сильного жару у парильні.
– Не менш корисним є кропив’яний віник, – продовжує Володимир Зіновійович. – Але користуватися ним потрібно дуже обережно. Щоб кропива «не кусалася», її на 2-3 хвилини опускають в окріп. Масажувати тіло таким віником варто легенько. Не можна не згадати і про смородинові віники, які теж є цілющими. Але фітотерапевти стверджують, що в природі не існує рівних ялівцевому вінику. Він помічний при невралгії, паралічі, радикуліті, алергії різного походження і навіть туберкульозі легень. Полиновий – дезинфікує, знімає дратівливість, покращує сон. Горобиновий віник корисний гіпертонікам, згубно діє на золотистий стафілокок, цвілевий гриб.
– Усі ці дерева та трави ми знаходимо у найближчому лісі, – підкреслює Володимир Дунець. – Трішки бажання – і природа сама приходить на поміч. Шкода, що в сучасному глобалізованому світі чомусь забуваємо про звичайні речі.

ПРО ШАПКУ З КОЗЯЧОЇ ШЕРСТІ,
ПОРІЧКОВИЙ ЧАЙ ТА КЕДР НА ОБІЙСТІ
Господар сільської лазні радить з обережністю користуватися її послугами тим, хто має серцево-судинні захворювання, зокрема гіпертонію.
– А як визначаєте температуру в парильні? – запитую. І відповідь приголомшує! Виявляється, за допомогою звичайного дзеркала, яке тут висить. Якщо вона нижче ста градусів, у парильні з’являється легенький туман, він осідає на дзеркалі росою. Коли вища – його поверхня не пітніє.
– Щоб почуватися безпечно під час такого відпочинку, користуюся шапкою з чистої козячої шерсті, – розповідає Володимир Дунець. – Звичайно, у парильні краще лежати, ніж сидіти, тоді в людини «не скаче» тиск. Пропотів – вийшов у передбанник, ковток свіжого повітря не завадить.
А тут на столі – запашний чай, скажімо, з порічок із домішками інших трав – життя бачиться в світлих тонах. До смаку також чаї з м’яти, ромашки, багна... Доречним є й анекдот чи якась кумедна історія від господаря – на них він мастак.
Біля оселі Дунців в оточенні молодих дерев потопає ставок зі студеною водою. Його господар копав власними руками. Тож босоніж по зеленій траві та ромашковому намисті прямісінько з лазні – в освіжаючу купіль – і чудовий настрій збережеться на весь день.
У своєму обійсті Володимир Дунець посадив молоду сосну. А щоб їй не було сумно, поруч шепоче шовковими колючими китицями кедр – незвичний мешканець у наших широтах.
– Знайшов його під час прогулянки у лісі, – говорить Володимир Зіновійович. – Кілька років жив у Сибіру, вподобав кедрові горішки. Дуже зрадів такій «зустрічі». Сподіваюся, що й онукам вони стануть до снаги. Один, два, три... – рахує вік деревця. – Цьогоріч йому вже десять виповнилося – маленький ювілей.
А ще гостинний майор у відставці – майстер вимурувати грубку, піч чи камін. Зайнявся цим ремеслом, коли пішов на заслужений відпочинок. Раніше навіть і не підозрював про свій прихований талант. Тепер родичам, друзям та знайомим завжди прийде на допомогу – потішить живим теплом. Після такої роботи не зайве й чарчину перехилити, поласувати шашличком. Як справжній мисливець, Володимир Зіновійович уміє приготувати не лише цей делікатес, а й подати запеченого зайця гостям до столу.

Наталія ЛЕГКА
Фото автора