Що нового дізнаюся під час зустрічі з одним із засновників ресторану «Столипін» у Москві Єгором Старшиновим? Повірте, відкриттів не те що безліч, їх – море! Історія, подорожі, екзотика. Приміром, не кожного дня почуєш, що хтось знайомий із людиною, котра була особистим водієм Йосипа Сталіна. Але спочатку згадаємо Петра Столипіна…

Єгор Старшинов, уродженець міста Ківерці, що на Волині, вже 36 років мешкає у столиці Росії. Розповідає, що 2008-го випала нагода відкрити тут ресторан. Ідей щодо назви та стилю закладу було багато. Та все ж хотілося чогось оригінального. Вже покійний батько пана Єгора – Петро Старшинов – запропонував назвати ресторан іменем відомого державного діяча. Для оформлення інтер’єру ідея дизайнера базувалася на колекції раритетних фото Петра Столипіна. Де їх візьмеш?
Як виявилося, батько співрозмовника знав брата російського реформатора – Михайла Столипіна, котрий жив у Лос-Анджелесі. У нього точно мали бути архівні сімейні фото.
– Ми зв’язалися з Михайлом Аркадійовичем, – розповідає Єгор Петрович. – Під час зустрічі в Лос-Анджелесі він поділився деякими фотознімками, котрі до цих пір прикрашають стіни ресторану. Найбільш цінні фото ми перезняли.
Довершувати колекцію знімків (треба було назбирати до 150 штук) старовинної російської столиці 30-40-х років, а також елементів особистого життя Петра Столипіна довелося у московській бібліотеці імені Леніна.
Щоб відтворити дух тієї епохи, спеціалістів та праці задіяли чимало. Розписували вручну стіни та стелю, оздоблювали приміщення відповідними елементами декору. У 2009 році ресторан був готовий до відкриття.
– Заклад вийшов солідним та атмосферним, – веде далі співрозмовник. – Навіть не довелося робити реклами – люди відразу пішли до нас.
Заглянувши на офіційний сайт «Столипіна», направду була вражена інтер’єром. Певно, якщо там побувати, то машиною часу перенесешся в ту епоху.
За цікавою розмовою з паном Єгором ми не припиняли рухатися коридорами минулого. Лишень уявіть: рідний дядько Єгора Петровича свого часу був особистим водієм Йосипа Сталіна! Такий факт не може залишати байдужим.
– У 10-річному віці я довідався від батька, що у нашій родині є людина, котра працювала із всесвітньо відомими історичними постатями, – продовжує пан Єгор. – Так я дізнався про свого дядька – Федора Старшинова. Спочатку він працював водієм Калініна, а потім Сталіна.
З часом Федір Єгорович був репресований. Як далі склалася доля – достеменно невідомо. Його вважали зниклим безвісти. Були й такі чутки, що Федора Старшинова розстріляли на Луб’янці.
Принагідно співрозмовник показав мені вже старовинний плащ дядька. Цю річ він подарував своєму братові. Такий собі затертий століттями раритет (на фото)…
Від моторошних архівів минулого повернулися у сучасність. Словесно мандрували екзотичними куточками світу, в яких Єгор Петрович мав нагоду побувати.
Єгор Старшинов зазначає, що побував приблизно у 12 європейських країнах, а також США, Перу, Домініканській республіці, Бразилії. А нещодавно привіз свіжі враження та чималу колекцію фото з Куби. Я теж на трохи перенеслася у мандри екзотичними місцями острова. Ех, побачити б усе це на власні очі…

Чим особлива ця країна? Подібно до клімату Домініканської республіки, на Кубі протягом усього року зберігається стала температура води, повітря, а також однаковий світловий день. І сонце там пече не безжалісно, а доволі лагідно (зазвичай температура повітря сягає +28 – +30 градусів за Цельсієм).
Пан Єгор пригадує, що у курортному місті Варадеро дуже вразив природний національний парк, який розташувався за 500 м від берега Атлантичного океану. До речі, 1992-го року пляж Варадеро був визнаний ЮНЕСКО одним із найчистіших в усьому світі.
Національний парк «Sendero Musulmanes» площею 5 га створили на місці виверженого вулкану. Фактично це – джунглі, де росте безліч екзотичних дерев, рослин, повзають змії, варани, тож слід бути обережним. Для того є маршрут, від якого відходити не можна.
– Йдучи вузькою стежкою, раптом відчув запах шоколаду, – розповідає, показуючи фото, Єгор Старшинов. – Підходимо ближче – акація. Красиві рожеві квіти, а такий аромат, що хочеться скуштувати!
Тут вам стільки кактусів – різної форми та розмірів – не у горщиках, а просто неба ростуть; ліани, пальми фінікові та безліч дивних рослин. Там термітників багато, печери є, в яких доволі сиро і мешкають кажани.
Пан Єгор каже, що дуже хотілося відвідати столицю Республіки Куба – Гавану. Місто доволі своєрідне. До родзинок можна віднести кілька архітектурних фішок: пістряві аерографічні зображення, а також старі ванни, вмонтовані у стіни будинків, – де ще таке побачиш?
– Вразила мене одна будівля, на стіні якої намальована картина: правителі часів іспанського панування зі своїми дружинами на балу, – ділиться спогадами співрозмовник. – До речі, кубинці дуже цінують свою історію та її надбання. Наприклад, у старій частині міста суворо заборонено щось змінювати. Можна лише у разі потреби реставрувати.
Подивували мандрівників різновиди таксі. По-перше, тут популярні раритетні моделі авто. Крім звичайних машин, пасажирів підвозять і на так званих триколісних велосипедах із накриттям.
Гортаючи «фоторепортаж», натрапили на світлину, де зображений химерний пам’ятник півню: масштабний птах, на якому верхи сидить оголена жінка з величезною виделкою в руці.
– Виявляється, в кубинців є дві священні тварини: корова і півень, – коментує Єгор Петрович. – Щодо останнього, то існує така традиція: убив півня – маєш випити з нього чарку крові. А зображення оголеної жінки… (тоді співрозмовник посміхнувся, – авт.). Розумієте, на Кубі – особливий менталітет, який можна назвати «вільним коханням». Тобто моногамії там не надто дотримуються. Якщо, наприклад, жінка захотіла короткотривалих стосунків з іншим чоловіком чи навпаки, до цього ставляться нормально, ніхто не засуджує.
Дорогою до старовинного міста Тринідад натрапили на так звану історичну пам’ятку – бананова плантація, названа іменем Володимира Ілліча Леніна – принаймні, на вивісці так було написано.
– Бачили, як сушать тютюн, – веде далі пан Єгор. – Триповерхове приміщення для цього стоїть на пагорбі. Стін немає. Натомість із пальми висять «штори», які під дією вітру коливаються, просушуючи таким чином матеріал для майбутніх сигар.
Розділяють Кубу гори Ескамбрай, котрі тягнуться від Карибського моря до Атлантичного океану. За словами Єгора Петровича, вони дуже красиві і дещо нагадують наші Карпати.
Зазирнувши трішки в історію, віднайшла цікавий факт. У 1959-1965 рр. у цих горах було повстання. То був збройний виступ проти кубинського уряду Фіделя Кастро, що згодом переріс у тривалу партизансько-повстанську війну. У повстанні брали участь колишні прихильники Фіделя Кастро з «Руху 13 березня», а також противники кубинської революції, які мали підтримку з боку місцевого населення.
До речі, про історію. На шляху від Гавани до Тринідаду розташований мавзолей, де похований Ернесто Че Гевара, а також ще близько 20 його товаришів-революціонерів.
– Проходячи селом у горах Ескамбраю, ми натрапили на цікаву пам’ятку, – продовжує співрозмовник. – Як нам пояснили, то був збитий винищувач Су-27 (на фото). Місцеві жителі його знайшли і тепер по частинах розбирають, переплавляючи історичний раритет на… сковорідки. Ми, звісно, зробили ексклюзивні знімки на фоні винищувача, оскільки до цих місцин туристи потрапляють вкрай рідко.
У цих же горах б’є водоспад «Sendero Vegas Grande» висотою близько 800 м – одне з небагатьох місць на Кубі, де тече прісна джерельна вода. Однак Єгор Старшинов звернув увагу: наблизитися до водоспаду, помилуватися тією красою, скупатися в його водах не так просто. Це своєрідний екскурсійний похід із підписом відповідного документа, зміст якого полягає у наступному: відповідальності за життя, крім себе самого, ніхто не несе (адже довкола – дикі джунглі!).
– Коли поверталися від Тринідаду назад, стали очевидцями нашестя крабів, – жартує пан Єгор. – Ми застали їх саме у період нересту. От і крокують ракоподібні своїм шляхом. На трасі їх – аж кишить! Думаємо, як так – добру пропадати. Взяли всі ємності, що мали, і давай туди смакоту набирати. Хотіли більше, та вже не було куди. А місцеві проїжджають повз, навіть не звертають уваги на ходячі делікатеси. Уявіть, наскільки їх було багато, що навіть роздушених на дорозі – не злічити.
Наостанок Єгор Старшинов розповів секрет боротьби зі спрагою у подібних місцях: розжовувати шматочок цукрової тростини. Незважаючи на те, що солодка – про спрагу на 2-3 години можете забути. За словами співрозмовника, у кубинському кафе «Canchanchaba» роблять божественний напій, котрий теж тамує спрагу: цукрова тростина, шматочок лимона і ром. А ще ром можна доливати у кокосовий горіх. У поєднанні з кокосовим молоком – ще та смакота!

Тетяна САСЮК
Фото автора та з архіву Єгора Старшинова