Накрапає дощик. Краплі то тут, то там пробивають собі дорогу крізь листя. Ліс мовчазний, принишкли птахи, лиш де-не-де чути шурхіт.
Лісова стежка веде вглиб. Стає все більш волого. Листя впереміш із землею сковзає під ногами. А ось – геть багато води. Справжнє тобі болото. Ступаю на порослий мохом, звалений стихією стовбур. Він слизький – і я не можу балансувати, бо тримаю важкий фотоапарат. Таки оступаюся. Набираю повні черевики болота і, чвакаючи, рушаю далі. Щоправда, це мене зовсім не бентежить, адже вся увага прикута до лежанки диких кабанів. Намагаюся рухатися тихо-тихо. Проте... їх немає. Що ж, іду далі. І ось на дорозі таки натрапляю на невелике стадо. Ховаюся за розлогим деревом і, принишкнувши, намагаюся закарбувати мить на об’єктив. Ура! Є! От би ще оленя чи козулю «вполювати», то й узагалі вечір був би неймовірним.
На шляху знову вода. Але я вже більш передбачлива: беру палицю й, опираючись на неї, пробігаю мокрими стовбурами та порослими мохом каменями. Звісно, ніг це не висушило, але я вже горджуся собою – таки вдруге не потрапила у болотяну пастку.
Знаю, що з усіх органів чуття в оленів найважливішу роль відіграє слух. Саме завдяки цьому тварини уникають безлічі небезпек. Почувши незвичайний звук, плямистий олень неодмінно підніме голову, щоб дізнатися, звідки він лунає. Його вуха-локатори в цей час вловлюють додаткову інформацію про ймовірну загрозу, а очі фіксують підозрілі рухи. Якщо насправді є серйозна небезпека, він утікає риссю або галопом, наче кінь. Під час втечі іноді високо підстрибує, що дає йому можливість озирнутися навколо і прискорити темп руху.
Пізньої весни чи влітку вловити на фотооб’єктив оленя чи козулю досить складно. Заважає листя, яке і картинку, так би мовити, псує, забираючи на себе акцент, і шурхіт створює неймовірний. Тож намагаюся поводитися якомога тихіше, враховуючи напрямок вітру. Добре було б натрапити на оленя, котрий зайнятий трапезою. Тоді він, може, таки підпустить мене ближче. До речі, з настанням літа у них апетит підвищується. Адже самки саме вигодовують дитинчат і їм треба сила, самці ж запасаються вітамінами, аби росли гарні і розлогі роги. Свої старі роги олені скидають переважно у березні-квітні. Нові – повністю формуються до серпня. Літні незакостенілі роги, що ще ростуть, називаються панти. Плямистий олень має дуже цінні панти, які містять лікувальну речовину, – пантокрин.
Вдень олені пасуться лише в тих місцях, де їм не загрожує небезпека. На відкритій місцевості олені з’являються у сутінках, віддаляючись у захищені місця, щоб пережовувати їжу. Влітку тварини пасуться зранку, надвечір і майже всю ніч. От тільки якщо сутінки – добре для тварин, то для фотографа… Загалом олені не надто полохливі, підпускають до себе досить близько. Навіть дуже наляканий олень не тікає відразу, а зробивши кілька стрибків, зупиняється, тоді деякий час (щоправда, лічені секунди) стоїть нерухомо, орієнтуючись у ситуації.
Я таки натрапила на граціозних велетнів, але вони були надто далеко і добре приховували свою велич за деревами та чагарниками.
Все, буду їхати. Вечір настає стрімко, тож потім без певних знань і досвідченого супровідника не так просто вибратися з лісової пастки.
…Ой, оленя! Стоїть і дивиться на мене крізь листя. Ніби позує. Не боїться, не тікає. Я його роздивляюся, воно – мене. Цікаво.
Мабуть, прийшов поласувати пахучою травою та смачним листям. Наша німа розмова йому швидко набридає – і оленя поволі іде через воду вглиб лісу.
Додому повертаюся задоволена. Ще раз переконуюся, що у будь-якій ситуації саме природа може сповнити благодаттю, відновити сили, гарний настрій та віру у щасливе майбутнє.
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора
|