Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2014 » Березень » 20 » Батьку Києве, як ти?
15:22
Батьку Києве, як ти?

Сьогодні варто помандрувати нашим серцем – Києвом. 


Хрещатик. Головною вулицею міста він став приблизно 150-200 років тому. Тут історія писалася багатьма століттями, подіями, війнами, революціями. Пишемо і нині…
Колись на місці Хрещатика протікала притока річки Либідь – річечка Хрещатик. Важко уявити, однак ця місцевість – від сучасного майдану Незалежності до Європейської площі – під назвою Перевісище була вкрита лісом і зовсім не заселена. У книзі «Киев теперь и прежде» є гарний опис: «Перевісище – місце князівських полювань і ловів, що проводилися, крім різних інших способів, ... і за допомогою перевішування сітками тих місць, куди заганяється здобич».
Згідно з іншою версією, Хрещатиком позначалось урочище і джерело в ньому, де князь Володимир хрестив свою родину.
Цікаво, що 1797 р. на території центральної вулиці Києва з’явився перший будинок – двоповерховий мурований палац поміщика Онуфрія Головинського у класичному стилі (у 1914 р. його знесли для спорудження просторого будинку пошти і телефонної станції).
У 1830-х, коли стали інтенсивно забудовувати Хрещату долину, її початок із боку Дніпра вже мав назву «Хрещатик», а місцевість «Козине болото», де раніше існувало невеличке озеро, тепер іменувалася Хрещатицькою площею.
Свого часу міський архітектор Андрій Меленський доречно побачив у майбутньому Хрещатику артерію, що поєднує між собою три частини міста: Верхнє, де містилися князівські палаци й Десятинна церква; ремісничо-торговельний Поділ; Печерськ (князівське селище Берестове).
У 50-60 рр. ХІХ ст. Хрещатик був одноповерховий, за винятком триповерхових будинків, а з 1870-х він поступово перетворився на гомінку головну вулицю міста, де одна за другою з’являлися нові будівлі.
Досить трагічними для Хрещатика були роки Великої Вітчизняної війни. Вибухи зарядів, закладених НКВД, суттєво пошкодили центр столиці. Лишень у 1948 р. група відомих архітекторів узялася за втілення генерального плану відбудови Хрещатика, враховуючи комбінацію архітектурних ансамблів із природним ландшафтом.
До речі, традиція перетворювати центральну вулицю Києва у вихідні та святкові дні в пішохідну зону виникла наприкінці 90-х. У звичайні будні Хрещатик «кипить» активним рухом транспорту. У святкові – кияни та гості міста можуть тут прогулюватися, вповні насолоджуючись навколишніми красотами. У звичайні дні…
Ще минулої весни мала чудову можливість застати мирний Хрещатик у період цвітіння каштанів. Вулиця – без шуму транспорту, переповнена веселими пішоходами. А квітучі каштани які прекрасні! Ну, правда, їх треба бачити вживу. Так просто не опишеш. Оті свічечки – білі та рожеві, що всипають дерева, перетворюють Хрещатик на таємничу магістраль квіткових вогників.
Усі відпочивають. З усмішками та щасливим галасом крокують. Ось компанія молоді – лягли горілиць у самісінькому центрі проїжджої частини, яка тепер, у травневі свята, відпочиває від інтенсивного й напруженого дихання транспорту. Лежать собі, юні та веселі, дивляться на мирне небо. Чутно сміх, пахне радістю і карнавалом. Здається, що так буде завжди…
Опиняюся на вулиці Михайла Грушевського. Вона виникла вздовж давнього Іванівського шляху, відомого від часів Київської Русі. Найдавніша частина вулиці, що почала забудовуватися з середини XVIII ст., припадає на відрізок між Кріпосним провулком і Арсенальною площею. З середини ХІХ ст. вулиця Михайла Грушевського разом із нинішніми Володимирським узвозом і вулицею Петра Сагайдачного становила єдину Олександрівську вулицю. До 1955-го до складу вулиці Михайла Грушевського входив також Музейний провулок. Свою сучасну назву на честь відомого українського історика та політичного діяча вона отримала 1991-го.
Від минувшини, переданої різними джерелами та очевидцями, переходимо до сьогодення, яке вже встигло намалювати ще одну криваву сторінку в історії України. Так, 24 листопада 2013-го на вулиці Грушевського під будинком уряду відбулися зіткнення міліції з мітингувальниками. Міліціонери застосували гумові кийки, сльозогінний газ і світлошумові гранати для розгону натовпу. Того дня чимало киян та гостей міста постраждали від сльозогінного газу.
А в другій половині січня 2014-го на початковому відтинку вулиці Михайла Грушевського (між Європейською площею і Музейним провулком) точилися багатоденні масові сутички між учасниками Євромайдану і підрозділами МВС…
Крокую далі. Перед очима – особлива пам’ятка паркового мистецтва – Маріїнський парк, що розташувався між вулицею Михайла Грушевського і Парковою дорогою. Його площа – близько 8,9 га, створений у пейзажному стилі. Головний вхід до парку – біля будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу.
1874 р. Маріїнський парк заклали на дніпровських схилах на місці колишнього Палацевого плацу після значної реконструкції Маріїнського палацу. А створили його за сприяння імператриці Марії Олександрівни.
Ще не так давно ішла собі повільно, вдихаючи на повні груди свіжого повітря. Парк зберіг чимало старих лип, кленів, каштанів. Є фонтан, кілька пам’ятників, серед яких – навіть пам’ятний знак Київським каштанам. Десь защебетала пташка. Так і хочеться присісти, помилуватися навколишньою красою, послухати тиху музику природи… Сьогодні там дещо інші краєвиди…
А ось шедевр архітектури – Жовтневий палац, а нині – Міжнародний центр культури і мистецтв. Його існування – то своєрідний відбиток історичних подій України. Будівлю проектував відомий український та російський архітектор італійського походження Вікентій Беретті. За часів Другої світової війни приміщення зазнало значної руйнації. Його відбудова набула значних масштабів, стала всенародною.
Свого часу у Жовтневому палаці можна було побачити таких видатних діячів культури та мистецтва, як Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Наталія Ужвій.
На сцені Міжнародного центру культури і мистецтва часто виступають професійні і самодіяльні театральні та концертні колективи з Росії, Білорусі, Молдови, Грузії, Литви, Естонії та інших країн. Неабияку роль відіграють самодіяльні колективи Центру: народний ансамбль народного танцю «Горлиця», народний оркестр народних інструментів, народна вокальна студія, оперна студія, народний ансамбль класичного балету «Просвіт» і т. д. Скарбниця духовних надбань цього культурного осередку чимала. Однак споруда «пережила» значних потрясінь теж достатньо.
Приміром, у контексті кривавої історії Жовтневого палацу в 1917-1941 рр. є уривки зі спогадів юриста, письменника та видавця Олександра Гольденвейзера (1890, Київ – 1979, Нью-Йорк):
«Ясна річ, що і 26 січня, коли стихла канонада, у місто вступили більшовики, і навіть у наступні дні нам було не до спокійних спостережень та паралелей. Ці перші дні наповнювалися жахом та кров’ю. Більшовики здійснювали систематичне побиття усіх, хто мав подай якийсь зв’язок із українською армією, особливо з офіцерством. Здійснена перед тим реєстрація офіцерів мала в цьому сенсі доленосні наслідки: більшість пред’являли більшовикам свої реєстраційні картки, а це призводило до неминучої загибелі. Солдати і матроси, обвішані кулеметними стрічками і ручними гранатами, ходили помешканнями, здійснюючи обшуки і забираючи військових. У палаці, де розташувався штаб, відбувався короткий суд і тут же, в царському саду, – розправа. Тисячі молодих офіцерів загинули в ці дні. Загинуло також багато військових лікарів…»
До речі, у приміщенні Жовтневого палацу розстріляли відомого українського письменника Григорія Косинку. Відбулося це 15 грудня 1934 р.
Повернімося у сучасність, датовану теж зимовим періодом, тільки рік суттєво змінив свої цифри – 2014. І знову бої. І знову постріли. І знову розправи.
Ще зовсім недавно здавалося, що ми живемо у мирний час, захищений досвідом минулих століть…
А хочеться розквітлої весни. Милуватися київськими каштанами і прогулянками теплоходом по Дніпру, якими насолоджувалася минулої весни. Спостерігати оновлення природи, а разом із нею – щастя, миру і злагоди – у домі кожного українця.


Тетяна САСЮК
Фото Костянтина БАРАНА, Валерія ПНЕВСЬКОГО та Ганни СНІТКО

Категория: Подорожуємо разом | Просмотров: 768 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31