Початок осені. На вулиці доволі спекотно. Та поза тим ми одягаємо кросівки і теплі куртки, щоб комфортно почуватися у підземному світі. Саме так: потягнуло на пригоди, точніше сказати, на заглиблення в інший просторовий вимір. Обережно крокуючи мокрим і холодним шляхом кримських печер, відчула себе наче в книзі «Пригоди Тома Сойєра», де головний герой із подругою заблукали підземними стежками під час екскурсії. Моторошно, тьмяно, але навколишні красоти так і ваблять робити наступні кроки.

Зі сторінок роману повертаємось у реальність: ми у Мармуровій печері, яка розташувалася на нижньому плато гірського масиву Чатир-Даг Кримських гір неподалік від села Зарічне (Сімферопольський р-н). Завдяки своїй унікальності це природне утворення належить до п’ятірки найкрасивіших обладнаних печер планети, котре відкрили у 1987 р. Вхід розміщений на висоті 920 м над рівнем моря, а загальна протяжність усіх ходів – трохи більше 2 км. Сезонна спека не рятує від свіжості і холоду: температура повітря тут сягає відмітки +9°С.
За словами екскурсовода Володимира Лєвадного, печера залягає у товщі мармуроподібного вапняку. Ця гірська порода могла стати справжнім мармуром. Однак для повного перетворення не вистачило 2-3 млн років. Тому тут сформувався так званий «мармур напівфабрикат». Мармурова печера виникла у процесі карстових явищ, пов’язаних із дією води, яка здатна розчиняти та розмивати навколишні породи.
– Колись тут протікала підземна річка, що вимила ці пустоти, – пояснює екскурсовод. – Згодом за справу взялися поверхневі води, які продовжили формувати теперішні утворення.
Сама печера складається з трьох основних частин: Головний зал, галерея «Тигровий хід», закритий (заповідний) хід. Власне екскурсійний маршрут проходить через ексклюзивну частину печери – «Галерею казок». Ми справді познайомилися з багатьма героями, які супроводжували наші світи у дитинстві. І творила ці фігури не людина, а найталановитіший майстер – природа. Назва галереї має кумедне і цікаве історичне походження.
– Річ у тім, що в 1989 році першими відвідувачами цієї печери були діти з «Артека», – каже Володимир. – Геологічні пояснення та складні терміни щодо походження цих красот не надто захоплювали підростаюче покоління. Тому вони вирішили якось себе забавити: враховуючи зовнішні особливості кожної форми, утвореної гірськими породами, підбирали найбільш вдалу назву. Саме так тут з’явилися відомі персонажі казок, мультфільмів.
Так дитяча уява відкриває відвідувачам цілий світ дивовижних химер і героїв: Царівна-жаба з короною на голові, Дід Мороз, курочка Ряба із золотими яйцями присіла прямо посеред стежки, верблюд із трьома горбами. Якщо уважно придивитися до наступної постаті, можна розгледіти Дон Кіхота верхи на коні. Однак, як пожартував екскурсовод, сучасні діти не дуже охочі до чтива. Тому останню фігуру часто сприймають за стару модель мобільного телефону відомої марки на підставці з кнопками та антеною. У печері також «поселилися» хатина дядька Тома з однойменного роману американської письменниці Гаррієт Бічер-Стоу, а ще – статуя Свободи.
Трохи далі привертає увагу експозиція утворень під назвою «кароліти» – порівняно дрібні згустки, що нагадують зовні корали, хоча у походженні нічого спільного з ними не мають. Насправді кароліти принесли з різних частин печери й розмістили тут, щоб продемонструвати людському зору варіації такого природного дива.
– Класичні кароліти зовні білі, бо складаються з кальциту. Під час процесу кристалізації взагалі стають прозорими, – веде далі Володимир Лєвадний. – А блискуча різнокольорова гама цих утворень, які ви бачите, – всього-на-всього результат додавання певних сумішей: заліза, глини тощо.
Просуваючись стежкою вперед, неодноразово натрапляємо на білу речовину. Неначе деформовані й нечітко окреслені частини (чи то пак згустки) мокрого прального порошку або снігу. А комусь і домашній сир нагадало. Як пояснив екскурсовод, це – карбонат кальцію, який ще по-іншому називають місячним молоком. Воно є формою того ж мармуроподібного вапняку. Відповідно до однієї з теорій, під час висихання цього молока утворюються вищезгадані кароліти.
А ще у казковій Мармуровій печері можна надовго отримати потужний заряд любові. Як? Вся справа у заглибинах на певній частині печери. Нам пояснили, що ці впадини називаються фасетками, які з’явилися також внаслідок бурхливої дії води. Адже тут колись був потужний вир, який і натворив подібних див. Це місце вважають найбільш романтичним у печері. Назва відповідна – зведення для закоханих. Якщо постоїш хоча би 10 сек. під тими двома сердечками – зарядишся любов’ю на цілий рік. Хм… Хтозна, а раптом допоможе?..
Від казкових дивовиж та химер плавно переносимося у більш фантастичні світи ще холоднішої печери Еміне-Баїр-Хосар (тут тільки +6°С!), яка теж входить до спелеокомплексу «Мармурова печера» і розташована недалеко від попередньої. Дивовижна назва у перекладі з кримськотатарської означає «біля пагорба Еміне» (жіноче ім’я). Глибина печери – 125 м.
Це диво природи вражає великими просторими залами, які з’єднуються то вузькими темними проходами, то безліччю вогких східців. Ви ніби стаєте героєм фільму, де передають епоху античності. На вас – шкіряне вбрання зі сталевими амуніціями і зброєю, в руках факел, у грудях перехоплює подих, адреналін зашкалює. Щойно повернете за темний слизький поворот – і невідомість розкриє свої обійми. Уявили картину? Пережити наяву ці відчуття – ще та екзотика.
– Еміне-Баїр-Хосар утворилася внаслідок гідротермальної активності, – пояснює екскурсовод Петро Головачов. – Річ у тім, що тут колись було дно океану. В результаті зіткнення літосферних масивів вапнякові згустки піднялися й опинилися на суші…
Обережно підходимо до так званого «палеонтологічного музею» із виставленими напоказ кістками доісторичних тварин. Зокрема добре збереглися рештки шерстистого мамонта. За словами Петра Головачова, це була молода тварина віком від 13 до 17 років, вагою 2 т. Трохи далі ми побачили залишки таких відвідувачів печери, як антилопа сайга, бізон первісний, олень благородний. До речі, у цій печері ще два роки тому виявили 60 (!) видів біологічного різноманіття і близько тисячі окремих видів тварин.
У наступній залі магічно чарує природний вхід у печеру. Піднімаєш голову догори – а там видніється смарагдово-зелений отвір, крізь який усередину проникає світло. Де ще таке побачиш…
Тим часом сирі й просторі нутрощі Еміне-Баїр-Хосар не перестають дивувати: ліворуч щось тихо капає. Здається, тут є якась водойма. Звісно, перед зором загадково стишилося невелике печерне озеро, глибина якого сягає близько 4 м, а температура +4°С. Влітку рівень води тут зменшується. Такий неймовірний колір – бірюза, аж подих перехоплює. Шкода, що фотокамера не передає натуральності цього чуда природи. Усе жадібно фіксую очима, аж не хочеться робити наступний крок.
А далі – ще цікавіше – нас вітає зал Кам’яних ідолів. Різноманітні фігури довкола, що нагадують обриси якихось божеств чи особливо вирізьблених загадкових постатей. Їх тут більше сотні! Це сталагміти – мінеральні утворення у вигляді стовпів, деформованих палиць, пірамід, які підіймаються з підлоги печери. Вони виникають у результаті осідання кальциту після випаровування крапель води. Такі ж утворення на стелі печери називаються сталактитами. Вони «ростуть» разом, зустрічаються у середині, так формуючи колону.
Еміне-Баїр-Хосар настільки різноманітна красотами... У своїх нутрощах вона заховала ще й музичні інструменти, зокрема органи. Вони виблискують, неначе вкриті золотом.
– Так званий Органний зал утворився через сформовані каскадні стіни, – пояснює Петро Головачов. – Ребристу поверхню каскадів називають органчиками. Візуально ці формації справді нагадують відомий музичний інструмент.
Коли з печерських глибин виринули на поверхню, навколишні пейзажі нагадали – ми у реальності з її гарячим сонцем, горами, білуватим камінням і зеленню. Краєвиди чарують, підкреслюючи світлою і теплою красою контрасти двох світів.

Тетяна САСЮК
Фото автора та Олени СЕЛЕЗНЬОВОЇ