Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2015 » Квітень » 21 » Велич імперії творили українці
22:19
Велич імперії творили українці

«Море – це все! Його подих чистий і цілющий. 
У його безмежній пустелі людина не відчуває себе самотньою, бо навколо пульсує життя»
Жуль Верн

Минуло понад 110 років із початку кровопролитної та несправедливої Російсько-Японської війни, а сторінки історії досі нагадують про героїчний подвиг крейсера «Варяг», на якому воювали й українські моряки.

Мальовниче і розкішне місто Луцьк із давніх-давен славилося своєю багатою історією та відважними людьми. За період існування його площа збільшилася у сто разів – із 41 га старого міста до 4 160 га, на котрих уже просто не вміщається сучасний Луцьк. Розширюючись, місто поглинало довколишні села та хутори. Вони назавжди зникали з географічних мап, а їхнє існування – не більш ніж просто історична згадка.
СелоТеремно згадується у 1322 р. Князь Любарт подарував його соборній церкві Святого Іоанна Богослова, що у Луцьку. За історичними відомостями, назва села походить від слова «терем» (ред. – укріплена житлова споруда у вигляді вежі). Тоді через Теремно пролягала дорога, що вела до Вільнюса. Біля неї, можливо, і стояв терем. Саме з цього села родом волинянин, який своїм героїзмом і незламністю духу «писав» тодішню історію – Лук’ян Мазурець.


ПАМ’ЯТЬ
…На початку XX ст. на Далекому Сході зіштовхнулися інтереси двох потужних імперій – Російської та Японської. Сторони боролися за вплив у Китаї та Кореї. Японці відкрито претендували на територію Російської імперії, а пізніше планували й зовсім витіснити її з Далекого Сходу. У ніч на 9 лютого 1904-го японські міноносці атакували російську ескадру в Порт-Артурі (ред. – портове місто у Китаї на березі Жовтого моря). Сили конфліктуючих сторін були нерівними. З боку Російської імперії оборону тримав крейсер «Варяг» та канонерський човен «Кореєць», а до складу японської ескадри входили шість крейсерів і вісім озброєних «до зубів» міноносців.


НАШ ГОРДИЙ «ВАРЯГ»: ПЕРЕМОГА АБО СМЕРТЬ
Командир «Варяга» капітан І-го рангу Всеволод Руднєв вийшов у море і прийняв бій, хоча добре розумів, що вирватися живими не вдасться. Капітана підтримав й екіпаж. Офіцери одностайно вирішили – у випадку невдачі підірватися, аби крейсер не віддавати у руки супротивника.
Після виходу російських кораблів із порту ворожа сторона запропонувала здатися і спустити прапор. Але моряки відповіли відмовою, після чого розпочався бій, який тривав близько години. Японські кораблі володіли кращим оснащенням, маневреністю і більш високою швидкістю ходу. Вогонь японців заподіяв «Варягу» серйозних руйнувань, із ладу було виведено більшість знарядь корабля. Крім того, через їх потрапляння у підводну частину судно дало крен (ред. – поперечний нахил судна) на лівий борт. Були великі руйнування на кормі, деякі попадання викликали пожежі, осколками у бойовій рубці були вбиті кілька людей, капітана контузило.
У нерівному бою загинули 1 офіцер і 22 матроси «Варяга», ще десять померли від ран, десятки людей отримали важкі поранення. 
Після повернення у порт перед капітаном Руднєвим постало питання: що робити далі? Спочатку він хотів відновити бій після усунення пошкоджень, проте вчасно зрозумів, що це неможливо. Поранені моряки були переправлені на нейтральні судна, слідом за ними екіпажі покинули «Варяг» і «Кореєць».  Після переговорів з японською стороною дійшли згоди, що російські моряки не будуть вважатися військовополоненими, а отримають право повернутися на батьківщину за умови зобов’язання не брати участь у подальших бойових діях.
Моряки, котрі залишилися живими, через нейтральні порти, а потім через Одесу й Севастополь повернулися до Санкт-Петербурга. Старше покоління досі пам’ятає патріотичний фільм, у якому офіцери й моряки «Варяга» прийняли героїчну смерть, пішовши в морську безодню разом із кораблем, як і слова зі знаменитої пісні: «Врагу не сдаётся наш гордый «Варяг», Пощады никто не желает!»
Екіпаж «Варяга» та «Корейця» зустріли як героїв, хоча більшість чекали зовсім іншої реакції, адже вони зазнали поразки, а кораблі втрачені. Всупереч цим очікуванням, екіпаж «Варяга» був удостоєний урочистого прийому у Миколи II, а всіх учасників битви нагородили. Адже інколи важливий не сам бій, а подвиг, який надихатиме майбутні покоління впродовж століть.


СЛІДИ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
Хроніка того дня, що навічно увійшов в історію російського військово-морського флоту, викарбувана незламними духом українців. На «Корейці» служив вільнонайманий селянин із Київщини – кок Криштофенко. Командир «Корейця» – капітан ІІ рангу Бєляєв – запропонував йому зійти на берег, адже присяги Криштофенко не давав і його участь у бою була не обов’язковою. Та кок відмовився залишити судно. Він відповів: «Вмирати – так усім разом. Я битимуся разом із вами». Командир призначив кока піднощиком снарядів на кормову гармату. А екіпаж «Варяга» був сформований на три четверті з українців Волинської губернії. Серед них – і наш співвітчизник, волинянин, мешканець с. Теремно – моряк Лук’ян Мазурець. Восьмого лютого 1954 р., у день 50-річчя бою «Варяга» і «Корейця» із японською ескадрою, вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження п’ятнадцяти живих (на той момент) ветеранів-моряків медаллю «За відвагу», у цьому списку був і Лук’ян Григорович.
До останніх днів ветеран залишався громадським діячем і брав активну участь у вихованні підростаючого покоління, займався культурно-просвітницькою та патріотичною роботою. Він був борцем усе свої життя.
…Російська імперія славиться своїми героями і воєнними подвигами, але, як показує історична правда, чимало цих людей – не славні московіти чи «руські богатирі», а українці, в генах яких тече козацька кров!
Анна КРАВЕЦЬ
Фото з архіву Волинського обласного краєзнавчого музею 

Категория: Сторінки історії | Просмотров: 409 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Квітень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930