Людина – таке створіння (якщо дозволите так висловитися), яке здатне і хоче вірити. Інколи розумієш, що тебе використовують, грають на почуттях або просто в обличчя лицемірять та брешуть, а ти до останнього опираєшся передчуттям та здоровому глуздові і… віриш. Віриш у головне: людяність, порядність, чесність, у дружбу, врешті-решт.

Життя – складна річ. І зазвичай ми здатні вчитися не на помилках інших, а на своїх власних, щоразу наступаючи на ті ж граблі. Але вперто, потираючи лоба, йдемо у передбачувану пастку, наївно сподіваючись, що цього разу буде інакше. Проте, що гріха таїти, не кожна ситуація така вже патова і не кожного разу нас вводять в оману. Переважно ми спілкуємося із порядними людьми, а якщо вже втрапляємо у лайно, то, як кажуть, самі ж обрали своє оточення – от і нарікати доводиться тільки на себе. Але якщо раніше ми хоча б орієнтовно розуміли, хто і як тебе ошукав чи злицемірив, то з розвитком технологій свого набутого ворога-шахрая зазвичай не бачимо, бо спілкуємося з ним чи то мобільним телефоном, чи то завдяки Інтернету.
…Усім прекрасно відома реклама про те, як завдяки деяким сайтам можна продати все. Гроші просто ллються рікою, а ти лише встигай підставляти кишені. Воно, напевно, дійсно так, тим більше для людей надто кмітливих і нерозбірливих у пошуках шляхів наживи.
Розповім лише про один випадок, як можна стати ошуканим, навіть не підозрюючи про це.
Усім, хто любить тварин, зайвим буде говорити, як можна прив’язатися до пса душею. Тим паче, якщо це твій вірний товариш у подорожах, вилазках на природу, той, хто зі щирістю показує тобі свою любов і чекає на відповідні почуття. Тому коли твій друг помирає, настає пауза, яку неможливо заповнити. От і у мого товариша сталося таке ж лихо. Розуміючи, що йому терміново потрібно подарувати собачку, вирішую скористатися послугою розрекламованого сайта оголошень, тим паче, що колись уже використовував цей ресурс і був задоволений результатом. Щоправда, то було вже давненько, проте… таки було.
Шукаю потрібну категорію, прицінююсь. Звісно, суми називають різні: дехто геть високо цінує своїх вихованців шоу-класу, є й скромніші варіанти. Обираю кілька – як на мене, із золотої середини. Думаю, ще трохи поторгуюся, та й зійдемося. Телефоную. Одні перебувають надто далеко від нашого міста, і перевезення собачки буде коштувати досить дорого, інші розповідають, що ціна знижена, бо вони розраховують на песика від приплоду, що мені теж не підходить, бо ж не буду пояснювати товаришеві всі ці нюанси. Аж ось нібито знаходжу те, що потрібно. Чоловік називається кінологом і розповідає, що займається розведенням цієї породи собачок, але щодо знижки і встановлення остаточної ціни, то це вирішує господар. Прошу фото песика. За трохи отримую електронне повідомлення, а там – ну точнісінько такий же собака, як був у друга, тільки маленький. На моє прохання трохи знизити вартість чоловік повідомляє, що йому треба порадитися. Згодом він телефонує – і ми домовляємося про суму, яка влаштовує обох.
Я розповідаю про трагічну загибель собаки мого товариша, про те, як йому важко, і про те, що дуже хочу допомогти. На тому боці мобільного зв’язку розуміюче зітхають, співчувають і кажуть: аби процедура «зцілення» відбулася швидше, вони можуть привезти собачку наступного дня, підсадивши його у машину, яка виїздить рано-вранці і вже везе замовленого пса, новий господар котрого живе у місті, що поруч із нашим. Моїй радості немає меж. Погоджуюся. «Кінолог» повідомляє, що йому треба заповнити заявку, тож просить терміново продиктувати паспортні дані, місце приписки, місце, де надалі має проживати пес, а також перерахувати кошти на номер рахунка, який вкаже. Запитую, які ж маю гарантії того, що товар привезуть. У відповідь чую: «Ви хіба вперше купуєте з допомогою Інтернету? Картка зареєстрована на конкретну людину, ви знатимете прізвище, номер картки і все інше, тож можете будь-якого моменту піти у міліцію. Але ви навіть не переживайте. Ми також дбаємо про нашу репутацію».
І я вірю. Диктую свої дані та перераховую гроші на вказану картку. За трохи чоловік віддзвонюється. Повідомляє, що гроші отримав, і завтра вони виїздитимуть. Будуть на місці пізно ввечері, тому просять іще один мій номер телефону – про всяк випадок, аби вже точно додзвонитися за потреби.
Наступного ранку телефоную «кінологові». А він агресивним голосом, мовляв, чому турбуєш, відповідає, що вони вже виїхали. Щоб чекали. Увечері ми також зідзвонилися. Він рявкнув, що ось-ось будуть на місці і вимкнув телефон. Проте ні того дня, ні наступного, ні через місяць товар я не отримав. Добре, хоч товаришу нічого не казав, бо було б соромно. За свою наївність та, як не парадоксально, віру в людей.
Адже це не перша сума, яку даю, не знаючи, чи дійде вона до адресата. Щоправда, від тих витрат я не чекав нічого, бо прагнув одного – підтримати тих, кому ці кошти треба сьогодні більше, ніж мені. Сподіваюся, ними скористалися на благо. Бо ж не може лицемірство бути безмежними.
…Нещодавно заїхав у село до родичів. Своїх бабусь, яким уже більше вісімдесяти, не бачив давненько. Розмовляємо про те, про се. Старенькі розпитують, як справи у місті, переймаються через військові події на Сході. Адже вони бачили на власні очі горнило війни, тож розуміють, наскільки це все жахливо. І ось бабусі розповідають, як днями по хатах ходили люди і збирали гроші на потреби військових. «Ми їм і грошей дали, і сала, і закруток усіляких. Ми ж іще матимемо – у селі з голоду не помреш», – посмішки осяюють зморшкуваті обличчя.
Звісно, не хочу ставити все на один щабель. Може, це були люди, які дійсно хочуть допомогти, а не нажитися. Але якось важко від усього цього на душі. Дуже важко. Бо брехня подібна до удару. Навіть якщо рана заживе, слід усе ж залишиться…
…Та повернуся до явного шахрайства. Трохи попорпавшись на «Сландо», знаходжу ще кілька підозрілих повідомлень.
Здавалося б, знаю всі координати – тож пишу заяву у міліцію. Як виявляється, тих, хто постраждав від шахраїв на http://slando.ua/, досить багато. А знайти злочинців, як повідомляють у міліції, не так просто. Бо ті і мобільну картку зазвичай викидають, і банківський рахунок можна відкрити мало не на один день. Повідомляю правоохоронцям іще один контактний номер, власник якого говорив зі мною за тією ж схемою. Думаю, шахраїв таки можна викрити.
Що ж, тепер справа – за нашими правоохоронцями. Мені ж залишається чекати і нарешті зрозуміти, що світ не без «добрих» людей. Хоча, впевнений, хороших у нашому суспільстві таки більше. Ну оптиміст я, причому – невиправний!

Іван СКРИПКА
Колаж Миколи ВОЛОШИНА

Нерідко шахраям допомагають соцмережі

Колишній військовослужбовець армії США Брендон Прайс Лі вирішив показати на практиці, як інколи легко привласнити чуже, маючи в розпорядженні лише відомості із загальнодоступних соціальних мереж. Йому вдалося видати себе не за кого-небудь, а самого Пола Аллена, співзасновника «Microsoft». Прайс зв’язався телефоном із філіалом «Citibank» і, представившись Алленом, попросив змінити адресу рахунка з Сієтла на Піттсбург. Крім цього, до рахунку був доданий новий телефонний номер. Пізніше він знову зв’язався з банком і повідомив від імені співзасновника «Microsoft», що загубив свою дебетову карту, однак про її крадіжку повідомляти не хоче. Прайс попросив банківського співробітника прислати йому на адресу в Піттсбургу нову карту. Наступного дня «шахраєві» вдалося одержати карту, активувати її і відразу ж застосувати з ціллю платежу із позиції в Банку Збройних сил США у розмірі 658 тис. дол. уже на власне ім’я.
Як не дивно, першопричиною цього є безпечність самих користувачів соціальних мереж, що залишають про себе дуже багато конфіденційної інформації у відкритому доступі. Але до створення подібної ситуації «доклалися» і самі ресурси. Всі вони міняють політику безпеки в односторонньому порядку, часто ставлячи користувачів перед фактом. Так, наприклад, «ВКонтакті» свого часу зробила відкритими списки друзів. Здавалося б, що може бути в цьому кримінального? Відповідь на практиці представив бразильський дослідник із питань комп’ютерної безпеки Нельсон Новаєс Нете. Під час експерименту він довів, що існує можливість стати другом будь-якого користувача «Facebook» протягом 24 год., використовуючи методи соціальної інженерії. Після цього зловмисник отримує доступ до всієї тієї інформації, яка раніше була прихована на сторінці від сторонніх користувачів. Крім того, додаткову загрозу безпеки несе в собі інтеграція різних сервісів один з одним. Наприклад, «Foursquare» (сервісу, що дозволяє відзначати на карті своє місцерозташування і ділитися цією інформацією з друзями) і «Twitter» (онлайн-сервіс для ведення мікроблогів). Подібний «союз» може представляти інтерес для грабіжників. Наприклад, якщо «жертва» живе одна, то завдяки цим сервісам можна відстежити, коли саме і в яких місцях вона буває. Це означає, що тоді в квартирі нікого немає.
Скажете: я не зареєстрований у соц­мережах, тому такі проблеми мене не торкнуться – і будете праві, але лише частково. Цього року влада Ірландії виявила, що «Facebook» створює так звані «тіньові профілі» – таке собі досьє як на учасників цієї соцмережі, так і тих, хто ще не зареєстрований на сервісі. Інформація про тих, хто ще не приєднався до соцмережі, збирається на основі всіх доступних в Інтернеті джерел: синхронізованих номерів телефонів, адрес електронної пошти, контактів миттєвих повідомлень, чатів і багато іншого.