Кішці належить найпочесніше місце серед домашніх улюбленців. Вважають, що ці тварини з’явилися більше 8 тис. років тому. В пірамідах-гробницях фараонів V-VI династій (близько 2700 р. до н.е.) трапляються ієрогліфи зі значенням «кішка». На Півдні України знайдені залишки цих тварин, які належать до VII-VIII ст. н. е. Вершини земної слави кішка досягла в Давньому Єгипті, в епоху Середнього царства. Покровительницею цих тварин вважали богиню Баст, яку зображували у вигляді жінки з головою кішки. За злочини проти котів могли призначити… смертну кару. Центром культу цих тварин було м. Бубатіс у Нижньому Єгипті. Сюди здійснювали паломництва, а в його околицях було котяче кладовище. Перед захороненням котів бальзамували.

«Кішка таємнича, загадкова і близька до всього, що не дано осягнути людині. Вона – душа Давнього Єгипту… Сфінкс – її двоюрідний брат, і вони говорять однією мовою, але кішка давніша сфінкса й пам’ятає те, що той вже призабув», – писав американський письменник Говард Ф. Лавкрафт в оповіданні «Коти Ултара».
В байках Езопа (VI – IV ст. до н. е.) можна натрапити на перші вказівки про появу домашніх кішок у Південній Європі. В Шотландії кішка була не тільки охоронцем зерна від гризунів, а й символом войовничості. Ще й досі слова «кіт» та «хоробра людина» у шотландців є синонімами. В Японії кішки були рідкісними та дорогими. Їх тримали лише при дворі. Повідки часто були позолочені, а спали тварини на шовкових подушках. Також котів тримали при монастирях, щоб оберігати книги та рукописи від гризунів. Таку їхню властивість бути хранителями бібліотек іще й досі використовують у Британському музеї. У давніх слов’ян кіт – символ мудрості, загадки та таємниці. В Китаї – символ яснобачення. Згідно з біблійними легендами, під час Всесвітнього потопу саме кішка врятувала ковчег, затуливши хвостом дірку в його корпусі. Коти користувалися повагою і у мусульман, котрі вважали кішку символом удачі. Одного разу, коли пророка Магомета покликали на молитву, він, щоб не турбувати улюблену кішку, відрізав клаптик власного одягу, на якому вона відпочивала. 
З кішкою пов’язано багато прикмет. Так, у Німеччині молодятам раніше було прийнято дарувати кішку. У деяких французьких провінціях традиційно в дім молодят повинна першою ввійти саме ця тварина. В Україні також здавна було заведено в нову оселю першим впускати кота. 

Ці тварини, якщо уважно спостерігати за ними, є гарними «синоптиками». Так, якщо кішка ховає ніс – до морозу, якщо лижеться проти шерсті – на дощ, якщо спить черевцем догори – до тепла. 
Кішка має незалежний характер. Недаремно говорять, що кіт ходить сам по собі і тільки там, де йому подобається. Живучи у наших домівках, тварина почуває себе нарівні з людиною, вимагає поважного ставлення. А для того, щоб краще її розуміти, з’явився розділ зоології – фелінологія. «Кошача наука» – фелінологія – вивчає поведінку цих тварин, методи спілкування з ними.
Коти займали почесне місце в житті знаменитих художників, письменників, поетів. «Навіть найменше з котячих – досконалість», – писав Леонардо да Вінчі.
Домашня кішка належить до родини котячих. Найбільші представники – лев, тигр, леопард, ягуар, ірбіс. Майже всі вони живуть у тропічних країнах. Котячі ведуть наземне життя, населяючи пустелі, савани, гори. За зовнішніми ознаками зі звичайною сірою домашньою кішкою найбільше схожа лісова. Але лісова кішка масивніша, крупніша, з товстим, наче обрубаним хвостом. Надає перевагу глухим, безлюдним місцям. Полює вночі. 
Основним предком домашніх порід котів прийнято вважати дику степову кішку. Зовнішньо вона схожа на домашню, але трохи крупніша й має інше забарвлення. 
До типових мешканців тайги серед кошачих належить рись. У Європі рись збереглася в лісових масивах. Це досить спритний та сильний хижак. Добре лазить по деревах та скелях, здатна далеко плавати. Відіграє важливу селекційну роль у лісових біоценозах. У горах та субтропічних заболочених лісах мешкає руда рись, яка значно менша від звичайної.
Оксана ГАВРИЛЮК
Фото Анни КРАВЕЦЬ, 
Тетяни ГАЛАНІНОЇ 
та Олександра ДУРМАНЕНКА