Сірники – річ масового вжитку, яка є у кожному домі. Це такі собі «чарівні палички», які настільки міцно закріпилися у нашому побуті, що, здається, без них уже ніяк. Та, виявляється, знаємо ми про сірники надзвичайно мало.

СТЕЖКАМИ ІСТОРІЇ
…А почалося все з англійського аптекаря Джона Уокера, який жив у невеликому містечку Стоктон-он-Тіс і у вільний від роботи час займався різними хімічними дослідами. Жага до відкриттів викликала у його рідних паніку. Ще б пак! Зазвичай суміші, які готував експериментатор, при горінні видавали такий дим, що аж очі виїдало. І хтозна, можливо, могло вибухнути.
Але, як відомо, – наполегливим щастить, тож одного дня Джон змішав порошки сульфіду сурми, бертолетової солі і гуміарабіку, розвів усе це невеликою кількістю води, підсушив отриману суміш на повітрі, вмочив в отримане «тісто» кінчики дерев’яних паличок та поклав їх сушитися.
Пізніше винахідник узяв свої «чарівні палички» і потер їх об наждачний папір. З першого разу нічого не вийшло, але Уокер виявився надзвичайно терплячим. Коли йому вже здавалося, що сірнику взагалі не судилося спалахнути, щось раптом зашипіло – і на всі боки почали розлітатися іскри. Сталося диво – іскри розігріли дерев’яну паличку до такої температури, що вона спалахнула! Незважаючи на успіх, винахідник не зупинився на досягнутому – замінив наждачний папір на скловидний, а сірчисту сурму – звичайною сіркою, вважаючи, що вона буде безпечнішою. Нарешті, отримавши суміш досить горючу і практично безпечну, Джон Уокер виготовив першу партію сірників і навіть зумів їх продати 7 квітня 1827 р. одному знайомому адвокатові, який багато курив. Свої нові сірники Уокер назвав «Friction Lights», що дослівно перекладається як «вогні тертя». А ось адвокат, котрий купив їх, прагнув нікому не показувати своє добро, боячись, що сірники вкрадуть.
Пізніше, через чотири роки після винаходу Уокера, 19-річний француз Шарль Соріа, проводячи хімічні досліди, просочив невелику дерев’яну паличку сіркою і припудрив її кінець бертолетовою сіллю. Розмазавши по стіні білий фосфор, чиркнув по ньому – паличка з тріском спалахнула. Проте для того, щоб запатентувати свій винахід, Шарль повинен був викласти патентній палаті близько 1500 франків, а ця сума була на той час нереальною для простого студента.
У тому ж 1833-му інший студент, німець Каммерер, потрапив за грати і, щоб не втрачати часу дарма, налагодив «зв’язки» із наглядачем в’язниці, який і передавав хімічні реактиви. З ними студент експериментував. На відміну від француза, він додав фосфор у сірку і обмазав отриманою сумішшю кінець палички. А потім чиркнув об стіну своєї камери. За щасливим збігом обставин, в’язниця була побудована з піщаника, у який випадково були вкраплені фрагменти фосфору. Тож сірники спалахнули практично відразу! Після завершення терміну ув’язнення хлопець отримав не лише свободу, а й патент на винахід сірників! 
Довгий час сірники в Європі називали «шведськими». А все тому, що у 1855 р. хімік Йохан Лундстром зі Швеції наніс червоний фосфор на поверхню наждачного паперу невеликої коробочки і додав той же фосфор до складу голівки сірника. Оскільки червоний фосфор менш отруйний, ніж білий, сірники Лундстрома мали приголомшливий успіх.
Минуло ще довгих 34 роки, перш ніж людство здогадалося складати сірники у коробки, на бік яких нанесена запальна суміш. Так поступово набрало обертів використання сірників.
ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ
Чи знаєте ви, що в Україні є лише одне підприємство, яке виготовляє сірники? Це ДП «Рівненська сірникова фабрика». Їхня продукція з фірмовим «козаком Мамаєм» на обгортці відома сім нам, незважаючи на те, що самі сірники не так широко використовуємо, як раніше. Фабрика розпочала працювати у 1998 р. До цього всі сірники імпортувались в Україну. За одну робочу зміну виготовляється 50 млн сірників або 2,5 млн коробок.
Цікаво, що для виготовлення сірників беруть осику гіршої якості. Це зумовлено тим, що частка відходів при виготовленні становить близько 50%, тож брати дорогу деревину не рентабельно. Дерево постачають із трьох областей – Рівненської, Волинської та Житомирської.
Не менш цікавим фактом є те, що більшість із нас не здогадується, що та запальна суміш, якою вкриті сірники, не є сіркою (там її лише 5-6%), а повний склад суміші тримається у секреті.
БІЛЬШЕ, НІЖ ХОБІ
Збирання сірникових етикеток (філуменія) з’явилося практично одночасно з появою перших сірникових упаковок. У деяких колекціях збереглися етикетки від «хімічних» сірників (приблизно 1810-1815 рр.). Із початком масового виробництва «чиркаючих» сірників колекціонування етикеток набувало широкого розмаху. Після Першої світової війни в різних країнах почали виникати товариства колекціонерів, видавалася філуменістична література. Під час Другої світової більшість існуючих філуменістичних об’єднань розпались, але після війни організувалися нові. Одне з найвідоміших і найстаріших діючих філуменістичних товариств – Британське товариство колекціонерів сірникових етикеток і буклетів (The British Matchbox Label & Booklet Society), що об’єднує колекціонерів не тільки з Великобританії і колишніх колоній, але й багатьох інших країн світу. Відновилося колекціонування сірникових етикеток тільки в 1930-х рр. На початку 1960-х філуменія була одним із шести офіційно дозволених видів колекціонування (поряд із філателією, філокартією, екслібристикою, нумізматикою і боністикою).
Вітчизняних же колекціонерів згуртовують спеціальні організації, одна з яких – Волинська асоціація колекціонерів «Паритет», котра організовує виставки філуменії у самому серці Волині – Луцьку.
– У Луцьку ця виставка проводиться уже вчетверте, але цьогоріч вона особлива, – розповідає голова Волинської асоціації колекціонерів «Паритет» Анатолій Сєрков. – Сьогодні до нас завітала гуру української філуменістки Галина Панахид, яка привезла експозицію під назвою «Філуменістична Шевченкіана». 
Пані Галина ось уже 27 років колекціонує сірникові етикетки. Сьогодні їх у неї – понад 100 тис. Представлені як «звичайні» – ті, які наклеювалися на сірники побутового вжитку, так і сувенірні серії – приурочені до певної події чи дати. Найстарішими надбаннями колекціонерки є сірникові етикетки англійських фабрик сере­дини ХІХ ст. Цінними екземплярами є етикетки 1930-х рр. сірникової фабрики «Октябрь», яка працювала у білоруському місті Речица. Але, на жаль, під час Другої світової війни фабрика була безповоротно зруйнована. 
– Сьогодні я приїхала із колекцією сірникових етикеток та коробок на шевченківську тематику, – розповідає колекціонерка. – Із 30 серій до Луцька привезла дев’ять. Експозиція демонструє Тараса Шевченка на сірникових коробках у період із 50-90-х років ХХ століття.
Загалом у колекції Галини Панахид представлені різні тематичні блоки – флора і фауна, охорона природи і браконьєрство, техніка, космос і авіація, СРСР і радянська пропаганда, мистецтво, народні промисли, попереджувальні знаки, реклама та багато інших. Чільне місце займають іноземні етикетки. Приміром, колекція польських експортних етикеток за 1945-1960 рр. А також інших країн – Англії, Бельгії, Індії, Швеції, Португалії, Франції, Фінляндії, Угорщини, Японії, Китаю, Швейцарії, Люксембургу, Болгарії, Бразилії, Нідерландів, Афганістану. Родзинкою колекції пані Галини є унікальні етикетки із зображеннями держав, яких сьогодні вже немає на політичній карті світу – Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Югославії, Бірми, СРСР.
Окрім сірникових етикеток, у колекції Галини Панахид є також сірникові коробки різних форм, розмірів, призначення і кольору, а ще – ексклюзивний календар, виготовлений із сірників.
ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ 
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Найстаріші із відомих сірникових етикеток із зображеннями Тараса Шевченка датуються 1914 р. Тоді сірникова фабрика в м. Новозибків Чернігівської губернії випустила дві етикетки із портретом Шевченка. 
Протягом 1950-1990 рр. шевченківська філуменія була представлена зображеннями самого поета, його пам’ятників, музеїв і театрів, названих на його честь, творів Кобзаря та місць, пов’язаних із ним. Ці етикетки представлені у понад 25 тематичних серіях, які випускалися різними фабриками у різних кольорах. Зокрема у серії «Киев» (фабрика «Ревпуть»), виданій у 1958 р., є етикетка із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві. Того ж року Балабанівська експериментальна фабрика випустила сувенірний набір «Союз Советских Социалистических Республик», де Україна репрезентована етикеткою із зображенням театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка.
Серію «Купуйте у книгарнях або замовляйте», де зображено великого Кобзаря із бандурою, видали вже трохи пізніше – 1960-го – Борисівський та Гомельський фанерно-сірникові комбінати.
Серію «Днепр зовет Вас в гости» видавали у 1964 р. Борисівський і Пінський фанерно-сірникові комбінати.
У 1964-му Калузьке об’єднання «Гигант» видало серію «Принимается подписка в книжных магазинах», у якій є етикетка із зображенням силуаета поета з написом: «Т. Шевченко. Собрание сочинений в 5 томах».
А в сувенірному наборі сірників «50 лет. 1917-1967», виданому 1967-го Гомельським фанерно-сірниковим комбінатом, на одній з етикеток представлене зображення з підписом: «Киев. Памятник Тарасу Шевченко».

Анна КРАВЕЦЬ
Фото автора із виставки філуменії 
та власної колекції