Запах свіжості та радості пронизує повітря. Нарешті настала весна. На кожному кроці чути веселе цвірінькання горобців. Яскраво світить сонце, небо стає чистішим, теплішає. 
Прилетіли лелеки та жайворонки. Давні слов’яни вважали лелек священними, бо вони – вісники весни. Тому зустріч цієї прекрасної пори супроводжувалась обрядами закликання пернатих із Вирію – країни, де, на думку слов’ян, живуть душі предків. 
Люди брали приклад із поведінки цих благородних птахів, які згуртовувались у зграї для далеких перельотів. Це неабияк допомагало подолати труднощі в дорозі. Аналогічно і селяни згуртовувались у громаду, щоб спільними зусиллями подолати труднощі й успішно провести сільськогосподарські роботи. Але не тільки згуртованість птахів допомагала їм повернутися додому. Людям цей приклад нагадував про їхній обов’язок – повернутися до обробітку землі. Побутувало навіть правило – не приймати хлопця у козаки, якщо він, раз обробивши землю, відмовлявся від неї. Ось чому день першої борозни українці ще до часів християнства називали Великоднем, бо цього дня хлібороб брав зобов’язання та клявся Матері Землі.
Анна КРАВЕЦЬ
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА