Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2015 » Квітень » 21 » У мандри за покликом серця
22:50
У мандри за покликом серця

Сучасне життя пропонує безліч можливостей та бажань. Провідне місце серед них займають подорожі. Хто не прагне податися в мандри? Напевно, таких обмаль. Дедалі частіше чую про мрії людей: хочу подорожувати, побувати там-то, побачити те-то, сфотографуватися на фоні того-то чи знайти райське місце на Землі, де все добре і нема проблем… У кожного – своя мета і бачення сенсу мандрівок. Однак існують інші, більш глибинні мотивації для руху в незвідане. 

У передпасхальні дні спілкувалися вже з лучанкою із Криму Оксаною Москаленко про духовний аспект подорожей, красу, наповненість, багатство природи у частинці Землі – острові Балі, де співрозмовниця прожила півроку. 
– Після шестимісячного перебування на Балі я зрозуміла, що дім – це не лише будинок чи квартира, де мешкаєш, дім – місце в душі. Саме на острові прийшло усвідомлення того, що зараз я саме там, де маю бути, – каже дівчина.
Щоби мрія збулася, треба її спочатку уявити, ніби вона вже є реальністю. Другим кроком Оксани стало звільнення з роботи в офісі. Далі – участь у конкурсі, де з-поміж 170 учасників дівчині надали перевагу і вона виграла 700 $ для поїздки. 


– Звісно, без підтримки мого хлопця Юрія не обійшлося, – посміхається співрозмовниця. – Так, ми удвох вирушили до іншої півкулі світу…
Принагідно зазначу, що Балі є островом у Малайському архіпелазі, котрий належить Індонезії. З півдня його омивають води Індійського океану, а з півночі Балійське море – Тихий океан. Клімат екваторіальний морський, середня температура протягом майже всього року тримається в межах 27-30°С і має яскраво виражені сезони: дощовий (вересень-травень) і відносно сухий (травень-жовтень). Згаслі вулкани і гірські водоспади, таємничі джунглі і гірські рисові тераси, тисячі храмів, пляжі з білосніжним піском і хвилі океану – все це Острів Богів – Балі.
Оксана з посмішкою пригадує прогулянку в Лісі Мавп (Sacred Monkey Forest Sanctuary). Навколишня місцевість приваблює таємничістю і красою. Пройтися мостом у вигляді драконів, помилуватися скульптурами богів та духів Балі, фонтанами, спуститися вниз до невеликого водоспаду… А тим часом енергійні і спритні ссавці бігають на волі. Треба бути обережним, щоб не проґавити частини свого гардеробу. 


– Місцеві мавпочки обожнюють увагу і банани, – жартує співрозмовниця. – Якщо вони побачать у вашій руці жовтого фрукта – не чекатимуть, поки ви розгорнете його, самі накинуться на ласий десерт. До речі, мавп надійно береже держава: на кожному кроці – охорона. На мавп не можна кричати, лякати, торкатися, навіть якщо вони у вас щось «позичили». Наприклад, спритна мавпочка встигла залізти мені на голову, вкрасти і зламати сонячні окуляри. Досліджуючи навколишні території, Оксана навіть спробувала себе у ролі гіда, завдяки чому мала нагоду побувати й на сусідньому острові Ява. 
Зовнішньою подібністю до африканської савани її вразив Національний парк, що розташований у східній частині Яви, в районі згаслого вулкану Балуран.


– Цей парк став справжнім відкриттям для мене, – ділиться враженнями лучанка. – Ніколи раніше не бачила тварин, які живуть у дикому середовищі, де не втручалася рука людини. Чудово, адже там пахне свободою! З висоти відкривається неймовірний вигляд на савану та вулкани. Тварини чарують своєю силою та спокоєм, а гра павичів настільки вражаюча… Жоден зоопарк світу не зрівняється з подібним, адже у звіринцях немає вільних, а отже – справжніх тварин та природи.
Серед усіх вулканічних вершин, де побувала лучанка, найбільш її вразив діючий вулкан. 
– На острові Ява ми зумисне піднімалися на вулкан Кава Іджен (Kawah Ijen) уночі, а потім спускалися всередину, щоб побачити на власні очі синє полум’я, – розповідає Оксана. – Всередині вулкану – сірчане озеро, з якого місцеві регулярно видобувають сірку вручну, без засобів захисту. Місце небезпечне для здоров’я, оскільки виділяє шкідливі для дихальних шляхів парові викиди, тому перебувати довго без протигазу складно. Робота на вулкані – дуже важка; вартість одного видобутого кілограма сірки – п’ять гривень (якщо у нашій валюті). Робітники за один підйом набирають у спеціальні кошики по сімдесят-вісімдесят кілограмів! Друзі-хлопці пробували підняти ту ношу. На спробі й завершили… Наше життя – ще мед, порівняно з їхньою роботою. Усе відносно…
Яскраве враження на Оксану та Юрія справила поїздка до центральної частини острова Балі. Шлях пролягав гірською місцевістю, серпантинами, розлогими рисовими полями, насадженнями какао…
– Ми з друзями відвідали храмовий комплекс Гунунг Каві, збудований в XI столітті, – каже співрозмовниця. – Уявіть собі десять гробниць заввишки сім метрів, висічених у скалі. Ззаду комплексу у скалі видовбаний невеликий храм. Колись там жили монахи, в обов’язки яких входив догляд за могилами королівської династії. Повертаючись назад рисовими терасами, нас застав невеликий дощ, але наші балійські хлопці-провідники порадували щойно зірваним кокосом. До речі, місцеві жителі надзвичайно дружелюбні, чуйні, гостинні – вони не переставали нас дивувати.
Одного разу зі мною трапилася пригода: я впала зі скутера, серйозно пошкодивши праву ногу. Те, що я в іншій частині планети, серед чужих людей, не мало значення! Завдяки новим балійським друзям, які лікували і піклувалися про мене, щодень провідували, подекуди приїжджаючи здаля, я швидко одужала. Їхня турбота зблизила нас, для мене вони стали сім’єю. А слово «проблема» втратило своє значення. Тепер для мене існують лише ситуації, які чомусь вчать. Страхи невідомого минули, я зрозуміла, що моя щирість прямопропорційна чесності людей, котрі навколо.
Острів Балі унікальний ще й присутністю потужного стержня духовності. Не дивно, що сюди з’їжджаються люди з усіх куточків світу, щоб пізнати істину, знайти себе. Допомагають у цьому як благодатна енергетика землі, храми різних релігій, так і наставники.


Тільки на Балі є 5 храмів п’яти різних релігій світу в одному місці! 
– Відвідавши усі п’ять церков, я відчула зовсім різну енергетику, – зазначає Оксана. – Ліворуч розташована мусульманська мечеть, за нею – католицький костел, далі – буддистський храм, потім – християнська протестантська церква, крайня будівля праворуч – індуїстський храм. Унікальна місцевість! Мені не відомі інші подібні, де б могли «вжитися» п’ять храмів п’яти різних релігій, враховуючи, скільки конфліктів відбувається в сучасному світі на релігійному підґрунті! Цікаво, що більшість балійців (83,5% населення) сповідує місцевий різновид індуїзму під назвою «Агама Хінду Дхарма». 13,3% населення – мусульмани, християн (1,7%) і буддистів (0,5%).
За словами та власними спостереженнями співрозмовниці, балійці дуже релігійні. На вулицях через кожен наступний метр розташовані пожертви-підношення богам, що мають вигляд квадратних кошичків, зроблених із пальмового листя. Туди (у суворій відповідності сторонам світу) викладають рис, пелюстки магнолій, вставляють запалену ароматну паличку. Всю цю красу можна цілодобово споглядати на асфальті перед численними лавками, на пляжі, в готелі, на капотах автомобілів і навіть на підлозі сучасних скляно-дзеркальних супермаркетів! До речі, дуже часто при вході в магазин потрібно знімати взуття. Особливі кошики – подяка богам за ті матеріальні і духовні цінності, які має людина…
Зачепили тему кулінарії. Так, індонезійській кухні характерні гострі страви, насичені різними прянощами. Традиційним є рис зі спеціями. Балійці полюбляють ферментовані яйця, сою і корені деяких плодів, супи із джекфрута і зелені. У великій кількості вживають фрукти й овочі. Різні види бананів, дуріан, мангустин, тамарилло, пітахайя або драконів фрукт, помело, манго, папайя, ананас, гуава, карамбола, маракуйя, рамбутан, лічі, жовтий кавун, полуниця, тамаринд, різновиди імбиру. 
– Дуже корисним є сірсак (саусеп, або сметанне яблуко), – веде далі Оксана – лікарі особливо виділяють цей плід як ліки від раку. Його ніжно-рідкувата м’якоть за смаком подібна на йогурт. Замість вранішньої кави або чаю ми часто вживали коктейлі з м’якоті сірсака та кокосовими вершками або свіжі кокоси. Цікавою є їхня солодка страва «додол»: зовні та за консистенцією нагадує желе. Його роблять із рису та цукру, завертаючи у пальмове листя. Також натішилися різними видами морепродуктів та риби. Так, ми часто «ловили» на базарі акул завбільшки з метр, кальмарів, крабів, тунців та іншу океанічну живність. На кожному кроці можна пообідати у місцевих балійських барчиках та столових – Варунгах (Warung). Звісно, згодом, ми знайшли базари, де і купляли продукти, які я готувала вдома. Виходить набагато смачніше.
Наостанок іще трішки про духовний харч. Співрозмовниця розповідає, що найголовнішим у мандрівці було знайомство з буддизмом, монахом Вачірою і медитаціями, які змінили сприйняття себе в світі, ставлення до всього, що навколо. 


– Коли їхала на Балі, почувалася розгубленою, – ділиться Оксана. – Дійшла до точки, що не знала, хто я і для чого живу. Після спілкування з Вачірою згадала себе справжню, знайшла відповіді на питання, що кілька років турбували, не даючи життю вільно протікати моїм тілом, розумом і душею. Монах нагадав, що я, як і кожна людина на землі, – особлива, не подібна ні на кого, і немає сенсу в переживаннях та порівняннях себе з іншими. Ти – є! І це – головне. Під час однієї з перших наших бесід Вачіра спитав мене, вказуючи на предмет у руці: «Якої довжини олівець?». Я відповіла, що не знаю; він не довгий і не короткий, поки не почнеш зрівнювати з іншими. «Так не порівнюй, а будь ним – одним-єдиним»… 
Покидаючи острів, я позбулася багатьох упереджень із минулого, навчилася приймати все, що дає життя, і дякувати за це, відчувати любов у серці, ділитися нею з людьми, отримала грандіозний поштовх до подальшого пошуку свого істинного шляху і призначення. 
Дякую всім, хто читає зараз мою історію. Бажаю вам, дорогі читачі, знайти в усьому, що вас оточує, – СЕБЕ, тому що ви – це єдине, з чим ідете по життю.
P.S. Додавайтеся в друзі в соціальних мережах – буду рада знайомству і обміну досвідом із вами! Моя електронна адреса: moskalenko551@gmail.com
Тетяна МИЗНІКОВА
Фото з архіву Оксани МОСКАЛЕНКО

Категория: Подорожуємо разом | Просмотров: 540 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Квітень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930