Серед старого волинського лісу загубилося маленьке село. Ніхто, напевне, й не знав би, що воно є на світі, якби не дівчинка Оленка, котра щоденно долала шлях понад чотири кілометри, ходячи до школи. Взимку, коли лісова дорога була заметена снігом, дівча залишалося у старої вчительки, яка жила біля школи. Коли ж наставала весна, Оленка любила ходити лісовою дорогою до школи, бо ж стільки цікавого довкола: дятли вже облаштували власні житла й поспішали на допомогу сойці, видовбуючи гніздо у старому дубі; зайці – родина Косооких та Куцохвостих – знову не можуть поділити територію й тому бігають і б’ються, що аж пух летить (учора Оленка змушена була втрутитися у бійку, бо невідомо чим це могло закінчитися); білочки спритно скачуть по деревах, відшукуючи минулорічні запаси, які хтось поцупив, тож дівчинка вже двічі приносила з дому горішки. Любила вона спостерігати за берізками, що ш
... Читати далі »
Якщо дозволите, я заберу кілька хвилин вашого дорогоцінного часу, і ми підемо до лісу. Спокійного світлого лісу, де кожен може залишатися собою.
Для початку уявіть собі його звуки… Чуєте?.. Це вітер гойдає дерева, пташки виспівують своїх пісень. Цікаво, чи до снаги симфонічному оркестрові відтворити мелодію лісу з усіма її тонкощами? Відчуваєте, як сонячне проміння проходить крізь крони дерев і освітлює все довкола і вас? А он за кущем щось темніє… Чи не Вовк-сіроманець з народної казки там причаївся? Бр-р-р… Страшно! Потихеньку відступаємо назад, як кажуть, береженого і Бог береже. Тінистий спокій дерев, сонячні промені, що прорізають мовчання столітніх дубів, ледве помітна уторована стежечка. Ідемо нею – і потрапляємо на велику
... Читати далі »
Цьогорічна весна, така довгоочікувана і розкішна, подарувала відчуття невимовної радості, бажання насолоджуватися несказанною красою довкілля, піднятися увись разом із птахами, що повернулися з-за моря, і летіти над рідною землею, яка прибралася у розкішні зелені шати та манить до себе. І тут мимоволі подумаєш: Бог любить землю, бо не шкодує для неї ні краси, ні багатства, ні розкоші…
Після занять у школі біжу лісовою стежиною до дідуся та бабусі садити картоплю. У весняному лісі – справжнісінький рай. Розквітла черемха п’янить неймовірними ароматами, а на горбочку край дороги дика груша прибралась у весільні шати і милується собою. На знайомій галявині розцвіли ніжні конвалії – найскромніші квіти землі.
Часто бігала туди і я, прислухалася до шелесту листя, коли воно розмовляло з вітром, милувалася лісовими квітами. А яку насолоду відчувала, вдихаючи рано-вранці чисте повітря лісу. «Ліс іще дрімає у передранішній тиші, непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь». Навкруги спокій…
Багато з нас живе зараз у великих містах, де досить і мріяти про первинну незайману природу. Але ж і в місті є крихта того первозданного, з якого і виникла людина. Хіба ми, йдучи поглинені турботами зі школи, уміємо помічати чудеса навколо себе: пробудження перших весняних листочків, чарівні крижані візерунки на зимових гілках, фарби осіннього листя? А ставитися до лісу необхідно дбайливо. Бо він, як усе живе, потребує піклування. Це лише на перший погляд здається: росте собі та й росте.
... Читати далі »
Серед старого волинського лісу загубилося маленьке село. Ніхто, напевне, й не знав би, що воно є на світі, якби не дівчинка Оленка, котра щоденно долала шлях понад чотири кілометри, ходячи до школи. Взимку, коли лісова дорога була заметена снігом, дівча залишалося у старої вчительки, яка жила біля школи. Коли ж наставала весна, Оленка любила ходити лісовою дорогою до школи, бо ж стільки цікавого довкола: дятли вже облаштували власні житла й поспішали на допомогу сойці, видовбуючи гніздо у старому дубі; зайці – родина Косооких та Куцохвостих – знову не можуть поділити територію й тому бігають і б’ються, що аж пух летить (учора Оленка змушена була втрутитися у бійку, бо невідомо чим це могло закінчитися); білочки спритно скачуть по деревах, відшукуючи минулорічні запаси, які хтось поцупив, тож дівчинка вже двічі приносила з дому горішки. Любила вона спостерігати за берізками, що ш
