«На мою думку, професії художника і льотчика близькі, оскільки багато у чому вимагають від людини одних і тих же рис та якостей: почуття простору, руху, тонкого відчуття кольору, спостережливості, романтизму, емоційності і глибокого знання свого ремесла».                     (Костянтин Арцеулов)

…До 1916 р. саме штопор літака був причиною загибелі значної кількості льотчиків, а ті, хто вижили, стверджували: літак, почавши обертатися, ставав некерованим. Варто було пілотові трохи помилитися – втратити швидкість або різко відхилити кермо – і літак, завалившись на крило, стрімко падав. При цьому, не хаотично, а виконуючи смертельний трюк, спрямувавши ніс до землі і обертаючись, ніби вгвинчуючись у повітря вниз по вертикалі. Звідси і назва цього смертельного маневру – штопор.

Ще на початку розквіту авіації пілотам довелося зіштовхнутися із цією летальною фігурою. Поки літаки мали незначну швидкість (55-65 км/год.), штопори закінчувалися для льотчиків відносно благополучно, але з появою новітніх –  Ньюпор-4, Фарман-16 і Моран, швидкість яких зросла до 85-90 км/год., випадки переходу в штопор стали закінчуватися для льотчиків трагічно. 

НЕЗАБАРОМ УСЕ ЗМІНИТЬСЯ, ТА ПОКИ…
Костя народився 17 травня 1891-го у мальовничому курортному місті Ялта в родині відомого живописця-мариніста Івана Айвазовського. З дитинства (яке минуло в домі відомого дідуся у Феодосії), оточений неймовірною пейзажною красою Криму, Чорного та Азовського морів, парубок полюбляв малювати та мріяв про високе й прекрасне, тому, як тільки виповнилось 15 років, вступив у морський кадетський корпус у Петербурзі. Однак небо вабило більше, ніж море. Після навчання військово-морській справі він влаштувався на перший у Росії авіазавод ім. Сергія Щетініна, одночасно навчаючись у льотній школі і займаючись планеризмом. Справжнє визнання та слава чекали на молодого Костю…

НАЙВАЖЛИВІШИЙ ДЕНЬ У ЖИТТІ
З початком Першої світової війни 23-річний Костянтин іде на фронт і служить у кавалерії. У 1915 р. хлопця перевели у військову Севастопольську школу авіації, де удостоїли звання військового льотчика. Пізніше його переводять у 8-й винищувальний авіазагін, де він здобуває 18 перемог. Тоді молодого чоловіка назначили начальником відділу з підготовки пілотів-винищувачів Севастопольської школи авіації.
Саме 1916-й став найважливішим у житті льотчика – 24-го вересня Костянтин Арцеулов у небі над українським Луцьком (обласний центр Волині) вперше вивів літак зі штопора, увійшовши в історію авіації як професіонал вищого пілотажу, підкорювач смертельної фігури.
Ось як про свій експеримент згадував сам Костянтин Костянтинович: «Літак легко піднімався, я набрав близько двох тисяч метрів висоти. Зробив віраж, щоб іще раз згадати всі свої прийоми, які виведуть зі штопора. Потім зменшив газ, вимкнув мотор – літак захитався і досить було трошки зачепити однією ногою, як він перехилився на ліве крило і закрутився у штопор. Всі предмети на землі злилися у конус, на вершині якого миготіла будівля авіашколи. На ручці управління зникло почуття опори. Звичайно, враження було не з приємних. І тому, як тільки я переконався, що це дійсно штопор, відразу застосував прийоми, щоб врятуватися – ручку відштовхнув «від себе» і сильно дав ногу по обертанню штопора. Відчувши на кермі тиск повітря, зрозумів – літак зупинений».
 Але Костянтин Арцеулов не спинився на досягнутому – набравши висоту, повторює трюк і виводить літак зі штопора вже не після півтора-двох витків, як було вперше, а після чотирьох-п’яти! Наступного дня він подав керівництву авіашколи рапорт, у якому пропонував ввести штопор у програму винищувального відділення. 
Із 1923-го Арцеулов працював льотчиком-випробувачем Госавіазаводу №1. А вже 10 лютого цього ж року отримав найвищу нагороду тих часів – звання «Заслужений льотчик СРСР». 
Костянтин Арцеулов розробив і побудував 5 планерів власної конструкції, серед них і А-5. У складі команди Радянського Союзу брав участь у змаганнях планеристів у Німеччині. А в 1927-му його перевели у цивільну авіацію, де займався аерофотозніманням. Авіатор власноруч провів аерофотозйомку багатьох віддалених районів країни, брав участь у дослідженні місця майбутньої Туркестано-Сибірської залізничної дороги. У 1933 р. його вислали в Архангельськ, де аж до реабілітації 1937-го працював мотористом на катері. 
Загалом Костянтин Арцеулов освоїв понад 50 типів літальних апаратів, налітав понад 500 тис. км, провів у повітрі понад 6000 год. Внаслідок великої перерви в льотному стажі на військову службу він так і не повернувся, натомість зайнявся образотворчим мистецтвом – писав маслом та аквареллю, але найбільше часу приділяв графіці та книжковій ілюстрації. Художник Арцеулов, будучи членом Спілки художників СРСР, оформив понад 50 книг, 240 номерів журналу «Техніка – молоді», також ілюстрував журнали «За оборону», «Крила Батьківщини», «Юний технік», «Моделіст-конструктор». Він активно малював картини, одна з останніх – «Планер, що зазнає аварії над морем» (на фото). Костянтин Костянтинович є автором панно в головному залі Центрального будинку авіації та космонавтики ім. М. В. Фрунзе у Москві.
Та куди б не закидала його доля – у Вірменію чи Київ – він незмінно був почесним гостем, серед відданих товаришів і учнів, якими Костянтин Арцеулов був оточений аж до самої смерті 1980-го.

А ПАМ’ЯТЬ – ВІЧНА…
Пам’ять про великого авіатора, художника, планериста Костянтина Арцеулова живе і досі. У 1987 р. режисер Юлій Файт зняв документальний фільм «Дорога в хмарах», присвячений життю і творчості пілота. У фільмі представлені історичні документальні кадри, образ льотчика доповнено розповідями його друзів, соратників і рідних.
Документальні фільми про знаменитого льотчика Костянтина Арцеулова знімали й в Україні. Так, «Крилам Арцеулова» дала життя народна аматорська кіностудія «Волинь» у Луцьку. В обласному центрі Волині є камінь-пам’ятник та стела з меморіальною дошкою, обвита металевою стрічкою, що символізує штопор. А на місці першого в історії Луцька аеродрому – вулиця, названа іменем видатного авіатора Костянтина Арцеулова.
Анна КРАВЕЦЬ
Фото автора 
та з інтернет-ресурсі