Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2015 » Лютий » 26 » «Моя мета – Еверест!»
10:28
«Моя мета – Еверест!»

Гори... В уяві одразу вимальовуються вершини, які неприступно височіють в оточенні хмар. Такі величні, вони кличуть до себе і водночас відлякують незворушністю. Свіжий вітер блукає над гірськими схилами, п’янить свободою, кличе все вище й вище. Однак це лише мрії. Чи, можливо, ні? 

Насправді побачити красу гір, відчути їхню висоту кожним м’язом втомленого від підйому тіла, спробувати вітер на смак дуже просто. Варто лише не боятись і зробити перший крок – саме той, з якого, як каже східна мудрість, і починається подорож у тисячі кілометрів! До того ж, цей перший крок є навіть не просто красивим висловом – серед природних скарбів нашої України є справжня перлина – Карпати, куди дуже просто дістатись, а за своєю красою та різноманіттям гірських масивів вони не поступаються відомим швейцарським Альпам.
Зізнаюся: не один раз уявляв, як це чудово увесь день мандрувати гірськими стежками, а потім ділитися враженнями біля багаття, пити чай та засинати під високим-високим, всіяним міріадами зірок небом. Зазвичай такі мрії легко обривалися думками про грошові витрати, фізичні навантаження, зрештою – про відсутність необхідного спорядження та спеціальних навичок. Так і у мене було донедавна, аж поки не зустрів свого хорошого товариша Валерія Макарука і не заговорив із ним про не дуже гарну цьогорічну зиму. 
– А ти їдь у Карпати, – сказав він мені. – Там кожна зима – наче справжня казка. Сніг, морозець, а краєвиди які – краса! 
Слово за словом – почав його розпитувати про специфіку зимового відпочинку в горах, обмовився про свої давні мрії та переживання й у відповідь почув таку цікаву історію, що не переказати її було просто неможливо.
– Все це спорядження дуже важливе. Але найголовніший інструмент у горах – то сила духу, – з цих слів Валерій почав свою розповідь. 
Як виявилось, активними видами спорту він почав займатися ще зі школи. Тоді ж захопився легкою атлетикою, зимовим купанням. Це, а ще любов до мандрівок, зумовило вибір освіти – Валерій вступив на географічний факультет. Згадує, як на першому курсі вперше побував у Карпатах: побачивши гори – зрозумів, що тепер без них просто не зможе! Періодично бував із компаніями на відпочинку в Яремче та Сваляві, однак його не полишала думка про справжній гірський похід – без благ цивілізації, зі спорядженням, наодинці з природою. І ось на 4-му курсі навчання (2006 р.) разом із товаришем та однодумцем Віктором Валерій починає планувати маршрут. Одразу вирішили не розмінюватися на дрібниці. Підкорювати гори – значить підкорювати цілком: за ціль обрали Чорногірський хребет. Задум був досить сміливим, адже це – найвищий хребет Східних Карпат, де зібрані всі двотисячники – Петрос, Говерла, Пожежевська, Туркул, Ребра, Гутен-Томнатік, Бребенескул, Мунчел та Піп Іван. Хлопці почали з бібліотеки: спочатку переглядали книги з орієнтування, потім перейшли до основ альпінізму. Порозпитували друзів, зібралося ще троє охочих – і в такому складі п’ятеро новачків вирушили в гори. Якогось особливого спорядження ніхто не брав – не було досвіду та й особливих статків, тож мали лише звичайні рюкзаки, компаси, трохи припасів, карту. Валерій згадує, як перед самою мандрівкою купив новісінького казана і той блищав на всі гори, видаючи їх як новачків. 
– У нас, – каже, – першим завданням було якомога швидше його закоптити, щоб люди не сміялись, але за два дні переходів казан уже виглядав, як у справжніх альпіністів. 
Загалом ця подорож є пам’ятною, адже саме з неї й почалося «гірське життя» Валерія. Мандрівка збагатила його безцінним досвідом – оптимальний склад групи (5-6 осіб), уважність до деталей спорядження, врахування погоди, та й тепер уже традиційний розподіл ролей – Віктор складає маршрут, а Валерій збирає усе необхідне, – почався саме з цього підкорення. З того часу не минає 2-3 місяці, щоб він не пішов у гори. Спочатку мандрував лише в сезон – серпень-жовтень, але після того, як знайомі розповіли про красу зустрічі Нового року на вершині, й сам захопився зимовими походами. Карпати, каже, обходив, як своє село. Але бував і закордоном – піднімався на найвищий шпиль Західної Європи – гору Монблан (4810 м), а на Кавказі підкорив Ельбрус (5642 м) та Казбек (5033 м). Кавказ узагалі лишив незабутнє враження – тут і Великдень зустрічали, і з гарними людьми познайомилися (грузинськими альпіністами та туристом аж із Південної Кореї). У найближчих планах – відвідини Ушби, однієї з вершин Великого Кавказу. 
– У таких горах трохи складніше, – каже Валерій. – У Карпатах усе рідне, своє, а тут уже й льодовики є (починаються вище 4 км), тож знаряддя потрібне серйозніше.
Ось так перейшли й до розмови про спорядження, яке необхідне, щоб почуватися у горах максимально комфортно. Валерій став розповідати про свій перевірений досвідом комплект і знову наголосив: головне спорядження в горах – сила духу!
– Воно то так, – заперечив я. – Але ж є речі, без яких довго не помандруєш.
Справді, як виявилось, існують такі речі, однак вони не є особливими, а навпаки – доступні кожному. Перше, з чого варто починати збір у гори, – це рюкзак. Він повинен бути максимально підлаштованим до особливостей статури, з різноманітними петлями, кишенями, кріпленнями та стегновим поясом, адже саме на своїх плечах, у прямому значенні слова, мандрівники переносять усе своє майно. Валерій згадував, що під час підкорення Казбеку вага його рюкзака потягнула на 29 кг, а звичайною нормою для вже таких звичних і милих серцю Карпат є 18-20 кг корисного вантажу. 
– А що ж там стільки важить? – запитав я доречно.
Окрім зрозумілих палатки, зміни одягу та білизни (в холодну пору року – термобілизни), плаща, каремата (туристичного килимка), лижних палиць, кашкета, різних корисних дрібниць – ліхтарика, сірників, карти, компаса, карабінів та мотузок, захисних окулярів, особливе місце займають термос, кружка, ложка, миска та їстівні припаси. На власному досвіді мандрівники переконались у поживності та корисності різноманітних каш швидкого приготування, серед яких особливо шанують вівсяну. Також запасаються консервами та салом, шоколадом, печивом та чаєм. Картоплі з собою не беруть. Валерій жартує, що вона добра вдома з маслом, а в поході з нею мороки більше, як наїдку! 
До спорядження також входить страхувальна система, адже за складних умов у горах обов’язково йдуть у зв’язці. Альпіністські кішки, які за необхідності кріпляться до взуття, льодоруб, яким не лише прорубують сходинки у льоду, але й страхуються на осипних схилах, спеціальний канат. Особлива увага звертається на взуття. Воно повинне бути міцним, зручним і розтоптаним. Валерій згадує, як під час підйому на Ельбрус взув нерозношені гарні військові кросівки, то потім, довго промучившись і до крові натерши ноги, перевзувся в літні тапки й так ішов, аж поки йому на висоті 3000 м не трапилися прекрасно екіпіровані норвезькі мандрівники (нагадаю, що Валерій купається взимку!). 
– Уяви, – розповідає мені, – я в тапках, футболці, шортах і панамці, а вони – наче з туристичного магазину тільки вийшли! Розглядають мене і питають англійською: звідки ви? А я кажу: «I am from Ukrainе». Ми посміялися, поговорили і розійшлись. 
Є у Валерія ще й особливе, секретне знаряддя – звичайна сокира. Куди б не їхав, він бере її з собою. І як тільки не застосовував: і як ніж, і як молоток, і льодоруб заміняла, і консерви відкривати нею вдавалося. 
Ось такий комплект потрібно мати із собою в горах. Ніби й немало, але й не надто багато – все лише необхідне. І не обов’язково купувати дороге закордонне знаряддя – є зараз і гарні вітчизняні марки. Можна придбати й уживане. Власне, хлопці так і зробили з самого початку мандрів. Без чогось можна й обійтись – у Карпатах кішки та льодоруб не є необхідністю. Тобто можна зробити висновок, що головним є лише бажання побачити світ та перевірити самого себе, а все інше докладеться! 
І наостанок, коли ми вже прощались із Валерієм, я не втримався і запитав про його заповітну гірську мрію, підсвідомо здогадуючись, що почую у відповідь. Передчуття не підвело. 
– Моя мета – найвища вершина Землі – Джомолунгма, – сказав він. 
– Еверест? – перепитав я.
Він посміхнувся.
– Звичайно! До 40 років я обов’язково побуваю на цій вершині!
Знаючи характер Валерія та його заповзятість, хочеться лише побажати сил, удачі та гарної погоди при підйомі на висоту 8848 м.
Олександр ДУРМАНЕНКО
Фото з архіву Валерія МАКАРУКА

Категория: Хобі | Просмотров: 446 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728