Ми всі – діти природи, її часточка. Вона, велика і могутня, дарує нам життєві радощі, годує й зодягає, вчить і радить, застерігає й попереджає, винагороджує за хазяйновитість і суворо карає за байдужість і бездушність.

Частина нашої природи – ліс. Він – вічне джерело натхнення. Скільки прекрасних полотен живопису, музичних шедеврів, поетичних рядків створено від спілкування з ним, скільки пісень складено!
Наші предки добре знали таємниці лісу, називаючи його годувальником. Вони добре розуміли, що до нього треба ставитися так, як до батька: шанобливо, тактовно, з повагою і любов’ю, турботливо, по-доброму. Вони ще й добре усвідомлювали, що ліс – джерело нашого матеріального добробуту, якщо мудро використовувати його багатства.
Сьогодні, на жаль, людину не можна назвати дбайливим господарем лісу у храмі матінки-природи, а лише жадібним, байдужим споживачем, який ще й забруднює його. Дуже часто і дорослі, і діти, відпочиваючи в лісі, будь-де викидають консервні банки, пластикові або скляні пляшки, поліетиленові пакети. Ні на мить вони не задумуються, як себе почуває ліс, що дав їм притулок і відпочинок. А якби всі розуміли, що ліс живий; йому так само боляче, як і нам, коли в око залетить комаха. Тільки ми можемо самі звільнитися від стороннього предмета, а ліс ні – він потребує нашої допомоги.
Справжніми рятівниками та охоронцями лісу можна назвати лісівників, які щоденно на його варті. Вони об’їжджають лісові масиви, спостерігають, чи не залишили де «туристи» вогнища, від якого може спалахнути лісова пожежа. У спекотні дні роблять спеціальні смуги – тоді пожежа не добереться до лісових масивів, бо зупиниться на вологій розораній землі. А ще вони затримують порушників – самовільних виробників лісу, які повинні відповідати за свої вчинки перед законом.
Ми ще учні, але не стоїмо осторонь байдужими спостерігачами, а стараємося хоча б чимось підсобити лісівникам у їхній нелегкій роботі. Щовесни допомагаємо засаджувати ділянки саджанцями, розвішуємо шпаківні, виготовлені власноруч. Влітку заготовляємо лікарські рослини, збираємо достиглі ягоди чорниці, малини, ожини. Також обгороджуємо мурашники. Взимку ліс затихає – птахів залишається зовсім мало. А тих, хто залишився, ми підгодовуємо, насипаючи в годівниці зерна. А ще ми організовуємо зустрічі з працівниками лісу, які розповідають багато цікавого про зелені легені нашої планети, закони і порядки.
На мою думку, якщо кожна людина буде дбати про ліс, замислюючись над своїми вчинками, тоді можна буде впевнено сказати, що вона нічим не шкодить природі рідного краю, а робить маленький внесок до її скарбниці.
Отож пам’ятаймо: за нами йдуть майбутні покоління. Якою ми залишимо їм рідну землю, сьогодні залежить від нас.
Адже всі добре знають, що ліс – це легені планети. Поглинаючи сонячну енергію, він віддає нам замість використаного вуглецю кисень, яким ми всі дихаємо. Ліс дає людині відпочинок після важкої праці. Зелений колір листя заспокоює, а запахи квітів та спів птахів навіть лікують хвороби.
Бережімо ліс, примножуймо його багатства. 

Ангеліна ГЕМБІК, 6 клас 
(с. Воєгоща, Камінь-Каширський р-н)