Цього року Пасха рання. Міста і села чепуряться до приходу Великодня. Люди намагаються прибрати на своїх обійстях. І це закономірно. Бо хочеться свята у злагоді з собою, у чистоті помислів, думок і… подвір’їв. 
...Ми дуже хочемо в Європу. Говоримо про це на всіх усюдах, розмахуємо прапорцями із кілечком зірочок і ставимо те кілечко на наш прапор, ніби наближаючи прекрасне майбутнє. Нам здається: ось станемо Європою – і все. У нас такі ж прибрані вулиці, такі ж дороги, таке ж життя.  
А як живемо ми? Маємо зрозуміти: кинувши папірець чи недопалок додолу, тим самим віддаляємося від омріяного майбутнього. Або, приміром, дві прикордонні області – Волинь і Львівщина, якими кожен подорожній мусить проїхати, перш ніж дістанеться місця призначення. І що? Що бачать іноземці? Європейські дороги? Латка на латці, і то в кращому випадку. Один напрямок вартий неабиякої уваги – «траса» Луцьк-Львів, яка схожа більше на згорьовану війною територію, аніж на дорогу, що пережила «Євро-2012», кільканадцять виборів, кілька урядів та масу політиків. 
А що подумають про культуру наших громадян, заїхавши на пікнік до лісу? Принагідно зауважу, що з настанням весни у кожної служби є свої «підсніжники», які треба прибрати. Міліціонери так називають невпізнані трупи, які виринають на поверхню зі сходом снігу; дорожники – ями, яких ніби не було восени, але вони з’явилися навесні, а лісівники – вагони сміття. Тисячі вантажівок із непотребом вивозять на сміттєзвалища із лісу. Тисячі! А ще є момент, коли серед лісу «добропорядні» господарі намагаються зробити таке собі кладовище відходів. Викопують яму – і вивозять усе, що зайве в господарстві. 
І ніби все у нас є. І освітні заходи на тему збереження екології, і семінари, й екологічні дні. Лише немає самоконтролю і розуміння. Сьогодні прибрали – завтра насмітили, післязавтра знову прибрали. А якщо не смітити? Хоча б намагатися це зробити! Якщо кошти витратити за призначенням? Якщо робити якісно роботу – без лукавства і намагання викрутити щось на свою користь? Не жити одним днем, а з поглядом у майбутнє. Не будувати своє життя в країні, а життя країни і своє у ній? 
Сьогодні дивна ситуація. Певна кількість людей їде захищати цілісність України, ще частина з усіх сил намагається їм допомогти, займаючись волонтерським рухом, а якась – живе одним днем, точніше, на перспективу винятково для себе. Нещодавно, будучи у лісі, зіштовхнулася із людьми з металошукачами. Кажуть, на таке тепер бум. Шукають скарбів. Легких грошей. Тих грошей, які хтось колись заробив і приховав, тікаючи від ворогів, чи залишив по собі, померши. Так, сьогодні важко жити. Але легкі гроші ніколи нікому не приносили добра. І замість того, аби працювати, гуртом творити наше майбутнє, шукаємо легкої наживи, легких грошей, легкої роботи, легкого, як нам здається, європейського життя. Але такого не буває.  
…У Великодні свята хочу пригадати життя Ісуса, якого за легкі гроші продав Іуда. Він зрозумів, що Ісус не прагне бути царем, тож і йому не знайдеться місця біля трону. А от тридцять срібняків були більш реалістичними. Віра Іуди вимірювалася грішми і владою. Навіть виправити ситуацію він не дав можливості, бо, розкаявшись, покінчив життя самогубством. Зовсім інша історія в апостола Петра, який зрадив Ісуса, тричі зрікшись його. Але покаявся і власним життям довів, що справжня віра і довіра Богові може творити дива і відчинити двері Царства Небесного. 
Так і ми – маємо зрозуміти, яким шляхом ідемо. Ми зробили правильний крок, тож не варто лукавити і продаватися за 30 срібняків, не варто бажати чужого добра. Треба будувати своє життя, бути повноцінним членом Європи, а не придатком, з яким не знатимуть, як чинити. 
У нас є шанс. Колись ці слова говорили пошепки, тепер же маємо можливість кричати їх на повні груди. Казати і своїми справами творити сказане: «Христос Воскрес – воскресне Україна»!!!
Оксана ЧУРИЛО,
заслужений журналіст України, 
головний редактор журналу «Лісовий вісник»