Завдяки своєму нюху вовки можуть розрізняти 200 млн запахів (тоді як люди лише 50 млн, – авт.). Причому аромати вони відчувають на відстані півтора кілометра, тобто бачать ліс наскрізь. Пильність та обачність хитрого звіра досвідчені мисливці можуть приспати за допомогою червоних прапорців. Суть способу полювання у тому, що ловці оточують ділянку лісу, куди заганяють зграю вовків. Чомусь тварини не намагаються вирватися за межі кола, а йдуть просто вздовж лінії червоних клаптиків, шукаючи вихід. Мисливці ж чатують по периметру та відстрілюють здобич. 
Самі прапорці − невисокі прутики з трикутними шматками капронової тканини червоного кольору. Вони встромлені в землю або сніг на невеликій відстані один від одного (приблизно 60-80 см). Як варіант – натягнутий капроновий шнур на рівні 25 см над землею і прапорці, розвішані на ньому.
Чому ж вовки не можуть подолати таку просту перепону? Існує міф, що вони приймають прапорці за вогонь через колір. Але це не так. Адже цей сірий хижак бачить усе в чорно-білих тонах. Так що прапорці можуть бути хоч жовті, хоч зелені − червоними їх роблять для зручності мисливців. 
Секрет в іншому. Вовки – одні з найобережніших хижаків. Тому й виживають частіше, ніж інші звірі. Але в цьому випадку злий жарт із ними грає саме їхня обережність. Прапорці пахнуть мисливцем, а мисливець – це, перш за все, небезпека. От і блукає сіромаха вздовж злощасної лінії в пошуках смерті. 
Але не завжди такий спосіб полювання спрацьовує. Деякі відчайдушні вовки готові ризикнути та вирватися з цього зачарованого кола, перестрибнувши межу, позначену червоною тканиною. Подейкують, що вовк, який одного разу вибрався з такої пастки, ніколи більше в неї не втрапить. Більше того, в тенета прапорців не вдасться заманити і його нащадків, адже генетична пам’ять закарбує це назавжди у їхній свідомості.
Тетяна ГАЛАНІНА
Фото Руслана ЛЮШУКА