Головне меню
Рубрики
Анонси [29]
Колонка редактора [23]
На часі [25]
Еко [14]
Людина [24]
Актуальне інтерв’ю [12]
Світ без кордонів [7]
Резонанс [6]
Сторінки історії [17]
Глибинка [10]
Природа і ми [33]
Мисливство [13]
Рибальство [9]
Світ тварин [9]
Наш фотоконкурс [13]
Зі світу по нитці [4]
Хобі [17]
Цілюща аптека [29]
Лісова книгарня [9]
Цікаво [53]
Нотатки натураліста [161]
Світ очима дитини [20]
Лісовичок [31]
На замітку [18]
У світі пернатих [15]
Подорожуємо разом [29]
Психіка людина і проблеми лісівництва [10]
Новини [101]
Світ рослин [6]
Роздуми [9]
До теми [9]
Традиції та сьогодення [16]
До ювілею [7]
Статистика
Главная » 2015 » Квітень » 22 » Благодать печерного храму
23:11
Благодать печерного храму

Я ніколи тут не бувала. Навіть не знала про існування цього неймовірного місця. Можливо, недаремно потрапила сюди саме перед Великоднем. Адже це – своєрідний шлях Ісуса на Голгофу. Тут увіковічнений кожен його крок із хрестом на плечах. Кожне падіння і підняття, кожен момент болю і ті, хто цей біль розділив із Сином Божим. Пройдімо цими дивовижними стежками разом. 

Отож, ми у селі Рукомиш Бучацького району Тернопільської області. Зовсім поруч тече річка Стрипа. Саме серед цих мальовничих краєвидів розташувався скельний монастир із дивовижними печерами. Напис свідчить, що Печерний монастир Св. Онуфрія тут був уже у ХІІІ ст. Кажуть, якщо відійти подалі від річки і поглянути на схили, можна побачити нерукотворний образ Ісуса. 
Неподалік входу – залишки стародавнього муру. На північ – велика заглибина площею близько 25 м2 та ряд менших ґротів, також вирубаних у скелі. Місце намолене – адже тут колись були келії ченців. 
Узагалі перша письмова згадка про Рукомиш належить до 1453 р. Вважається, що монахи з’явилися тут наприкінці ХІІІ ст. –  рятувалися від татаро-монгольської навали, що охопила Київську Русь. Начебто тоді на вершині гори ченці збудували капличку Св. Бориса і Гліба й видовбали дві печери: одну – для богослужінь, іншу – для помешкання. 
Місцеві кажуть, що, за переказами, згодом ченців переселили у новозбудований монастир, який розташувався у місті Бучач. Скельний храм залишився як свідок тих подій та місце молитви й донині. 
Стосовно цих місць є багато здогадок, легенд, але історичні джерела свідчать, що у 1754 р. Микола Потоцький відкрив при монастирі у Бучачі гімназію і наказав ченцям переселитися з Рукомиша до бучацького монастиря. Монастир мав припинити своє існування, проте, щоб зберегти обитель, намісник Рукомиша, майор війська Потоцького і Бучацький комендант Фадей Венгерський перетворив монастирську церкву на парафіяльну. Микола Потоцький продовжував опікуватися храмом і у 1756 р. подарував йому унікальний дзвін, який зберігся і донині.


У 1768-му на місці старої монастирської церкви Фадей Венгерський збудував новий кам’яний храм, який було освячено деканом отцем Хадзинським під титулом Св. Онуфрія. Товщина стін храму сягає 1,5 метра, що дозволяє припустити: церква мала виконувати й оборонні функції. 
Нині храм уособлює Божий гріб, тут лежить фігура Ісуса Христа. Страсної п’ятниці сюди вносять плащаницю для поклоніння. 
У радянський час храм не діяв, через його дах проривався до сонця клен, дощі смертельно пошкодили ікони. Ремонтом святині почав займатися отець Михайло Суканець уже у часи незалежності. Під храмом є підземелля, що досі не обстежені, – двері туди поки забиті намертво. 
Місце, в якому розташований монастир, це так звані «Травертинові скелі» – величезне родовище травертину, матеріалу, придатного для виробництва облицювальних виробів і вапна. В карстових порожнинах Рукомиша було знайдено кістки дрібних голоценових тварин. Родовище відкрили працівники тресту «Київгеологія» 1975-го, але враховуючи святість місця для місцевих мешканців, розробляти його не наважилися. Дехто навіть називає Рукомиш українським Люрдом.

…Іду стежкою, заходжу у кожну з капличок. Це своєрідна Хресна дорога. Але не з 12-ма традиційними станціями. Тринадцята, додаткова, символізує важкий шлях українського народу – на найвищій точці височіє скульптура воїна-упівця. Знак того, що церква і печери пам’ятають останні хвилини життя колишнього воїна УПА Юрія Михайлецького (1924-1967 рр.) Понад двадцять років він ховався у цих краях. У Рукомиші жила його рідна сестра з сім’єю. У 1967 р. його хтось помітив і доніс енкаведистам.

Зрозумівши, що виходу немає, Юрій облився бензином і підпалив себе. 
Однією із головних святинь Рукомиша є кам’яна фігура Святого Онуфрія (кінець 1750 р.) яка прикрашала браму, що вела до печерного монастиря. Як нещодавно з’ясувалося, це остання робота Іоана Георгія Пінзеля – одного з найкращих тогочасних скульпторів Європи. Як свідчать церковні книги тих часів, другу половину свого життя скульптор мешкав і працював у Бучачі на замовлення графа Миколи Потоцького (XVIII ст). І саме тут розміщувалася майстерня генія.
Відомостей про нього практично не залишилось, але саме витесані ним із каменю твори прикрашають ратушу в Бучачі і церкву святого Онуфрія в Рукомиші. А також найвідоміші храми Галичини, наприклад, собор Св. Юра у Львові .
Що ж до самого Онуфрія, то, за однією з легенд, він прожив у самотності 60 років. Годували його ангели та єдине в пустелі дерево, яке давало щомісяця плоди з однієї із дванадцяти гілок. Та якось знайшов Онуфрія в пустелі монах Пафнутій. Побачивши його, Онуфрій розповів історію свого життя і сказав, що на ранок помре. І враз дерево впало. А мешканці пустелі – леви – прийшли до тіла Онуфрія і вирили для нього могилу.
Пінзель зобразив святого зі здійнятими руками, розпущеним волоссям та бородою до колін. Поруч – зламане дерево, а біля ніг – лев. Цю скульптуру вважають безцінною. Як вона тут збереглася, залишається загадкою. Можливо, тому, що після багатьох забілювань у ній важко було впізнати шедевр легендарного майстра. А, може, берегла її тут вища сила.
Священна земля рятувала життя людям не тільки у часи монголо-татар. Про те, що  ці місця насправді святі, свідчать історичні факти. У роки Першої та Другої світових воєн у цих краях тривали кровопролитні бої – через село проходила лінія фронту. Місцеві жителі ховалися від куль під величними скелями. Кажуть, снаряди нібито відводила чиясь незрима рука. 


Місце унікальне й тим, що тут є невеликий водоспад із джерельною водою, яку вважають цілющою. Прихиляюся, набираю повні долоні холодної сяючої води. Вмиваюся та напуваюся. Смачна… Від того настає відчуття, ніби має відбутися диво. Із цими думками покидаю це неймовірне місце, пообіцявши, що колись обов’язково повернуся ще раз приклонити коліно і помолитися. 
Оксана ЧУРИЛО
Фото автора 

Категория: Цікаво | Просмотров: 517 | Добавил: Live | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Свіжий номер ЛВ
Читайте українське
Архів ЛВ
Календар
«  Квітень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930